Останнім часом часто доводиться пройти життєвий серпантин, так само звивистий, як і сходи в галереї «Я. Гретера», аби дістатися найвищого поверху. Про перспективи сходження талановитих і відважних на мистецький олімп дізнавайтеся далі.
— Леоноро, ви, крім того, що працюєте з маститими митцями, не забуваєте й про творчу молодь. Наскільки в наш час арт-центру вигідно підтримувати її і за яких умов така співпраця найрезультативніша?
— По-перше, зауважу, що молоді митці — талановиті, їхні витвори недорогі, однак достатньо конкурентоспроможні, навіть якщо порівнювати з роботами зарубіжних художників, молодих і знаних. Як приклад — інсталяції з ниток і гвіздків Руслана Колмикова. Тож для нашого арт-центру співпраця з творчою молоддю має прагматичний характер. Ми колекціонуємо ті твори молодих митців, що, на наше переконання, в майбутньому коштуватимуть значно дорожче, ніж нині. По-друге, враховуємо побажання широкого загалу. Нині дуже важливо відкривати нові імена, адже люди хочуть бачити ширшу палітру мистецьких творінь. Новий автор — це відкриття нового внутрішнього світу, його бачення краси, любові, суспільних відносин, політики, що завжди є цікавим.
— Якось ви зазначили, що сучасних митців хвилюють різноманітні теми, та найчастіше — соціальні, політичні. Творам якого тематичного спрямування віддає перевагу ваша галерея?
— Відповіддю на це запитання є місія нашого арт-центру. Ми не працюємо з авторами, які хочуть здобути визнання завдяки епатажу. Не підтримуємо митців, які беруть за основу брутальність, не трансформують негативні життєві миті в рішення. «Я. Гретера» презентує те, що розвиває прекрасне в людині. Віддаємо перевагу тим митцям, які, з художнього погляду, якісно виконують свою роботу: розуміються на гармонії кольорів, об’ємах, формах. Важливий і такий аспект: на перший погляд витвір може здаватися простим, однак повторити його дуже важко. Звертаємо увагу й на те, як глядачі реагують на твори того чи того молодого автора.
— Леоноро, в наш час молодий талановитий митець, у якого в кишені зеро, взагалі має шанс виставити свої твори в потужному арт-центрі чи галереї?
— Так, це реально. І в практиці «Я. Гретера» були такі випадки. Просто ми знаємо, як зробити так, щоб галерея не працювала безплатно, але й з автора не вимагаємо фінансового внеску. Якщо митець хоче влаштувати виставку, просуватися далі, то має щось для цього робити: принаймні звернутися до всіх можливих арт-центрів, галерей. Часто буває так, що молоді митці звертаються до нас із проханням зробити виставку, ми їм відповідаємо «так», а потім вони зникають або лінуються рухатися далі. Тож я зробила висновок: не всі молоді митці є здібними художниками, яких запам’ятає історія, бо наполегливість — одна з основних рис успішної й талановитої людини.
— Чи підтримуєте молодих художників ще якимось чином, окрім експонування їхніх мистецьких творів?
— Так, ми реалізовуємо проект «Резиденція», коли надаємо молодим митцям усе потрібне для їхньої ефективної творчості: житло, матеріали. У планах — влаштувати «Резиденцію» для скульпторів. Щоправда, такий проект вимагає значних фінансових витрат з нашого боку, а ще одна складність — транспортування матеріалів. Однак для тих молодих митців, які можуть показати свій талант на якихось маленьких прикладах, буде шанс продемонструвати здібності у великому форматі і, як наслідок, мати виставку й, можливо, навіть продаж робіт. Спонсорує такий проект галерея «Я. Гретера», при цьому й вона може заробити, якщо вдасться продати мистецький твір на виставці. До прикладу, в цьому проекті брали участь Нікіта Наслімов, Віталія Кальмуцька. Їхні роботи вдалося продати, а деякі й досі можна придбати. До речі, це був один із перших проектів Нікіти. Нині він активно працює у складі арт-групи «МММ». Уже помітно, що вартість його робіт зростатиме.
— Часом українські художники нарікають на неактивну участь вітчизняних галерей у їхній розкрутці і в Україні, й за кордоном. Як «Я. Гретера» працює в напрямі просування митців?
— Якоюсь мірою погоджуюся з такою думкою. Справді, не всі галереї просувають своїх митців. Я нещодавно почала розвивати «Я. Гретера», однак у своїй діяльності спираюся на високу якість міжнародної практики, світові стандарти. Ми анонсуємо роботи наших авторів у різних ЗМІ. Показово, що нині «Я. Гретера» має двох постійних телевізійних партнерів. У напрямі просування ми працюємо системно, тобто не просто випускаємо одну публікацію про митця й зупиняємося, а продовжуємо роботу в Інтернеті, соціальних мережах. До речі, робота в мережі достатньо ефективна, допомагає привернути увагу молоді, колекціонерів. До того ж, у нас є невеличкий блок такого мережевого просування в Росії.
Як приклад, ми за власний кошт забезпечили участь Федора Богинського, Анни Кисельової, Олександра Смирнова, Андрія Северинка (СЕВЕРА) у «Скульптурному салоні». Скульптурам СЕВЕРА немає аналогів в Україні, а світові тенденції показують, що в його робіт є шанс бути дорогими й мати попит. Час від часу ми продаємо скульптури СЕВЕРА, однак для українців напрям його творчості поки що не є достатньо зрозумілим. Збираємося змінювати, розширювати наш піар-формат: публікувати матеріали про наших митців на Заході. Насправді просувати українського митця за кордоном не так уже й складно, бо сама система нам відома. Головне — знайти партнерів, які хочуть показати свій бренд на міжнародній арені.
— Після того, як український художник презентує власні роботи за кодоном, у нього більше шансів продати свої твори в Україні?
— З одного боку, роботу українського митця інколи легше продати за кордоном, ніж у нас. Там заробітні плати дають змогу купити мистецький витвір, навіть просто для інтер’єру. За кордоном існує налагоджена система продажу мистецьких робіт, є мода на придбання творів мистецтва. Як на мене, прекрасно, якщо український митець має змогу просуватися за кордоном, адже в такому разі він бачить ідеальнішу картину арт-ринку. Зарубіжжя — школа, що в результаті показує, чи може художник здобути визнання, коли для нього створені всі умови. З іншого боку, в Україні люблять зарубіжний продукт. Однак «привезено з-за кордону» не завжди спрацьовує: існують приклади того, коли художники, які мали успіх за кордоном, так і не знаходили своїх покупців в Україні.
— Мистецькими творами якого спрямування найчастіше цікавляться українці?
— Наші клієнти віддають перевагу реалістичним полотнам, картинам, що мають як мінімум два сенси. Люблять те, що демонструє гармонію природи, причому йдеться не лише про традиційний пейзаж, а й про фантазії на цю тему. До речі, українці активніше відвідують фотовиставки, аніж виставки живопису. Як кажуть психологи, фотографія здається людині простішою й ближчою. Наприклад, успішною була виставка світлин французького фотографа Еріка Марріана. Уже на відкритті виставки з’явився клієнт, який захотів придбати відразу кілька картин цього видатного митця. Це високий показник зацікавленості його знімками. Невдовзі ми знову презентуватимемо його фотографії.
— Леоноро, які нині ефективні шляхи привернення уваги ширшого кола людей до мистецтва?
— Колись один колекціонер порадив мені: «Людям треба давати те, що їм потрібне». Відтоді я керуюся цією фразою. Ми намагаємося презентувати гостям арт-центру те, що насправді їм сподобається з певної причини. У «Я. Гретера» проходять різноманітні майстер-класи. Ми подумали, що людині, якій не байдуже мистецтво, хочеться зануритися в цей світ глибше, дізнатися, як виникають його найкращі зразки. У нас відбуваються скульптурні майстер-класи з Володимиром Саєм, майстер-класи із флористики, вітражного розпису, створення м’якої іграшки, живопису олією з Євгенією Антоновою, полотна якої інколи плутають із цифровим друком. Театральні майстер-класи не мають прямого зв’язку з живописом, але завдяки їм людина відкривається й навіть інакше сприймає твори, серед яких перебуває, коли освоює театральне мистецтво. Проводимо творчі вечори. Плануємо діалог із знаними українськими митцями та фешн-експертами, які спробують відповісти на запитання, чи може оголене тіло бути красивим у мистецтві, чому зображення оголених жінок на сучасному арт-ринку дорожчі, аніж зображення оголених чоловіків. Також збираємося проводити майстер-класи з фотомистецтва, творчі зустрічі з фотографами.
— Доводилося чути, що відкриття галереї — справа ризикована. Що, на вашу думку, потрібно для того, щоб галерея втрималася на плаву?
— Це достатньо складний бізнес, який спочатку потребує багато інвестицій. Він може згорнутися вже через два-три роки. Усе залежить від старту, на етапі якого треба чітко вирішити бізнес-питання: інвестиції, розташування галереї, яким чином вона продаватиме картини. Головне у цій справі пам’ятати, що мистецтво продає емоції та натхнення, те, що можна відчути. Для людини важлива атмосфера галереї, котру створюють мистецькі твори, і те, як вони представлені. Важлива й повага до гостей галереї. Як це відчувається? Коли митець прагне епатувати, а не робити світ кращим, у глядача виникає враження, ніби його образили. Наш головний підхід — повага до відвідувача: байдуже, чи прийшов він до галереї, щоб просто подивитися експозицію, чи придбати картину.
Дарина ФІАЛКОдля «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
