60 років тому в голландському Горредайку створено клуб шанувальників волейболу «REVA», названий на честь одного з кращих спортсменів ХХ століття Костянтина Реви
Народившись у маленькому українському селі, Костя виростав у Глухові.
1929 року Реви переїздять до Москви, де батько вступає на навчання до місцевої сільськогосподарської академії. Через рік отримують кімнатку в комунальній квартирі в районі славнозвісної Красної Пресні. Навчаючись у школі, з головою поринає у спортивні тренування. На щастя, в мікрорайоні був стадіон, де однолітки ганяли м’яча, стрибали у висоту і довжину, бігали на різні дистанції.
Саме тоді наставники помітили виняткові атлетичні здібності хлопця. Він дебютував як футболіст. У середині 1930-х усі були впевнені, що на Костянтина чекає велике футбольне майбутнє. Почасти так і сталося: у складі юніорської збірної Москви він став чемпіоном столиці. Водночас наполегливо займався волейболом, стрибками у висоту, бігом. Уже тоді юнак пробігав стометрівку за 11,8 секунди, підкоряв висоту 1,8 метра (до того ж «ножицями», босоніж, бо не любив взуття). Отже, міг стати успішним десятиборцем, спринтером чи стрибуном. Упродовж кількох років поряд ішли футбол і волейбол.
А тут ще зустріч із легендарним наставником Миколою Старостіним. Побачивши Костю на футбольному полі, забрав його на тренувальну базу «Спартака», де поклав місячну зарплату в 850 радянських рублів. Як пригадував Костянтин Кузьмич, таких грошей не мав навіть його батько, який працював в Оренбурзькій області начальником зразкової МТС.
Через багато років Костянтин Рева назве Старостіна своїм другим батьком — за добро і підтримку. Від Миколи Петровича молодий спортсмен одержав науку людяності і добра, яка була дорожчою за будь-яку зарплату.
Пеле волейболу
Пік спортивної слави нашого героя припав на кінець 1940-х — початок 1950-х років. До цього він вигравав звання чемпіона СРСР з волейболу (до речі, вперше в складі «Спартака», а вже потім як гравець ЦСКА). На той час слава про «радянську гармату», — так називали удари Костянтина вболівальники і спортсмени, — линула Європою і світом.
Він однаково віртуозно володів ударами з обох рук. «Млинок», «кілок», «гак», десятки інших волейбольних елементів у його виконанні були настільки захопливими, що стадіони буквально ревіли, коли він виходив на подачу. Впору було засвічувати на табло: «Увага, на подачі Рева!» Справжнім видовищем ставали його злети над сіткою — маючи зріст 180 сантиметрів, злітав над нею майже по пояс.
На чемпіонаті світу з волейболу, що відбувся 1949 року в Чехословаччині, збірній СРСР випало грати у фіналі з господарями турніру. Роком раніше чехи вибороли звання чемпіонів Європи. Тоді Рева проявив себе в усій красі. Спортивні статисти порахували, що під час матчу радянські волейболісти виводили Костянтина на завершальну атаку 81 раз, з яких суперники змогли взяти лише 5 м’ячів. Результативність становила 96 % — подібним результатом не може похвалитися жоден волейболіст світу в матчах подібного рангу. Радянська збірна стала чемпіоном світу — значною мірою завдячуючи своєму блискучому нападнику.
Пам’ять про фінальну зустріч Костянтин Кузьмич зберігав до останніх днів життя. Казав, що три промахи пам’ятає достеменно — у «блок», «стінку» і поза майданчик, а два, на жаль, забулися.
Згодом були інші світові та європейські першості, на яких збірна СРСР здобувала блискучі перемоги. Колеги по команді зізнавалися, що якби не Костя, то навряд чи їм діставалися б медалі золотого ∂атунку. В той же час у газетах світу його називали «Пеле волейболу», «королем літаючого м’яча», «лицарем волейбольного повітря», «великим Ревою»… І це не було перебільшенням.
Дехто цікавиться, чому Костянтин Кузьмич не був олімпійським чемпіоном. Відповідь проста. До програми олімпіад волейбол включили 1964 року — тоді лідер збірної вже завершив спортивну кар’єру.
Вередлива слава
Костянтин Рева пройшов важкими дорогами Великої Вітчизняної — служив у Москві в технічних військах, обслуговував аеродроми. Згодом навчався у Військово-повітряній академії, де потоваришував із земляком — тричі Героєм Радянського Союзу Іваном Кожедубом, Військовому інституті іноземних мов, Інституті фізкульту?ри. Освітній досвід знадобився по завершенні волейбольної кар’єри, коли працював викладачем.
Але були і не зовсім сприятливі періоди, скажімо, в середині 1980-х, коли довелося працювати вахтером Палацу водного спорту ДСТ «Труд». Саме на той час припадає геть незрозумілий випадок, коли дворазовому чемпіону світу відмовили у візі до Нідерландів. І це при тому, що раніше ветеран побував у десяти країнах світу, серед яких Франція, Австрія, Індія.
Привід для поїздки був більш ніж поважний. У вересні 1983-го до Москви приїхала група туристів, серед яких був волейбольний тренер Ян Вонк з міста Горредайк. Саме звідти, де на початку 1950-х створили іменний клуб Костянтина Реви. Місцеві шанувальники волейболу всі ці роки хотіли зустрітися зі своїм кумиром. Але так і не склалося.
Тим часом про Костянтина Кузьмича не забував відомий російський політик Борис Єльцин. Палкий шанувальник волейболу, він, приходячи на трибуни, неодмінно шукав Костянтина Реву і саджав біля себе. Перший президент Росії ще з юності захоплювався грою Костянтина Кузьмича і проніс це захоплення і повагу через усе життя.
На третій ділянці Троєкуровського кладовища в Москві могила Костянтина Реви та його дружини Валентини Дмитрівни. Про місце вічного спочинку свого часу потурбувався відомий спортсмен Шаміль Тарпіщев, з яким багато років працювала донька волейболіста лікарка Олена Смоліна (на жаль, уже покійна). Тут завжди квіти, які приносять родичі, друзі, шанувальники спортсмена.
Недавно на Алеї слави ЦСКА в Москві відкрили погруддя славетного вихованця клубу. Особливу пам’ять зберігають про земляка у гетьманському Глухові. Головним чином завдяки справжньому ентузіазму подружжя Ірини та Володимира Колтакових. Інтелігентна і дружна родина все своє життя присвятила спорту, виховавши двох синів Фелікса та Миколу, яких добре знають у спортивному світі.
Саме за ініціативи місцевої влади та Колтакових у місті відкрито меморіальну дошку, проходять турніри на призи К. Реви (перший із них благословив Костянтин Кузьмич), створено волейбольний клуб. Активно популяризує досягнення славетного волейболіста Ірина Семенівна. Маючи унікальний архів матеріалів і документів, який свого часу Колтаковим передала донька Олена Костянтинівна, вона разом з чоловіком багато роблять для увічнення пам’яті видатного спортсмена.
ДОСЬЄ «УК»
Костянтин РЕВА. Народився 10 квітня 1921 року в селі Суходіл Глухівського району Сумської області. Заслужений майстер спорту СРСР. Дворазовий чемпіон світу і Європи з волейболу, бронзовий призер чемпіонату світу, восьмиразовий чемпіон СРСР. Захищав кольори збірної СРСР і команди ЦСКА (Москва) з другої половини 1940-х до кінця 1950-х років.
Удостоєний 19 державних та урядових нагород як спортсмен і учасник Великої Вітчизняної війни, в тому числі орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни, «Знак Пошани», Трудового Червоного Прапора. 27 жовтня 2005 року його ім’я занесено на скрижалі Зали волейбольної слави в місті Холіок (штат Массачусетс, США).
