Днями святкували 20-річчя відносин з країною сакури й суші
Третій павільйон столичного Виставкового центру «КиївЕкспоПлаза» зовнішнім виглядом не передбачав чогось особливого. Однак внутрішні вказівники і велика вивіска «Япономанія» перед входом у залу спонукала численних відвідувачів, які мали бажання долучитися до японської культури, прямувати саме в цей бік. Протягом усього фестивалю-виставки біля кас трималася черга, а в павільйоні відчувалася тиснява.
Першим привернув мою увагу… татамі. Айкідо — одне з традиційних японських єдиноборств — презентував володар сьомого дану Хіромічі Нагано. Базові рухи айкідо поодинці й у парах, імітація бою, прийоми самооборони відтворили дітлахи і підлітки, а також володарі чорних, коричневих і білих поясів. Справжні японські ніндзя продемонстрували досконале володіння мистецтвом пересування, перекидів і стрибків.
Та найбільше глядачів протягом двох днів збирали фахівці, що демонстрували мистецтво чайної церемонії. «Усе дуже просто. Кип’ятіть воду, заварюйте чай, досягайте потрібного смаку. Не забувайте про квіти, вони повинні бути як живі. Влітку створіть прохолоду, взимку — приємне тепло. Ось і все. Покажіть мені того, хто осягнув це, я з задоволенням стану його учнем», — казав засновник традиції чайної церемонії великий майстер Сен-но-Ріко. Навчитися церемоніального приготування та подавання чаю, як і інших тонкощів японської культури і мови, можна в будь-якому з представництв цієї країни в Україні. Однак це може затягтись на роки…
У домашніх умовах насолоди від смаку японського чаю досягти можна, придбавши для цього суміші японських чаїв і додавши окропу. Приблизно так і проходила дегустація на «Япономанії». Подавали, наприклад, ходжічу (для втамування спраги), матчу (традиційний), сенчу (для денного і вечірнього вживання) тощо. Мені пощастило скуштувати гьокуро (ранковий). Його смак свіжий, солодкуватий і справді «ранковий», відчувається прилив активності й відступає сон.
Затрималася я й біля майстрів-кулінарів, які готували сусі (те, що серед пересічних людей називається «суші»). Ця здорова і смачна їжа давно стала популярною в усьому світі. Мережа сусі-барів розвинута і в Україні. Сусі — це одна з найхарактерніших страв японської кухні. Зазвичай її готують із приправленого оцтом рису, зверху на невеликі порції якого кладуть шматочки морепродуктів, грибів, овочів, інколи м’яса.
Складнішу схему приготування мають сусі-роли. Спершу готують рис із додаванням рисового оцту, потім на бамбуковий килимок розміщують матовим боком догори лист водорості норі, на який викладають готовий рис і начинку. Після цього листу надають форми рола, рівномірно натискуючи на килимок. Далі рол потрібно розрізати гострим і вологим ножем на шість або вісім частин. Прикрасити і смакувати! Готувати японську традиційну їжу вчив особистий повар посла Японії — Наокі Хаякава.
Надзвичайний і Повноважний посол Японії в Україні Тоічі Саката знаний своєю любов’ю до сусі. «Коли я вперше потрапив в Україну, був дуже здивований, що тут так багато сусі-барів. Я радий, що українцям подобається наша традиційна їжа. Часто замовляю сусі у ваших ресторанах. Шкода тільки, що тут представлено не так багато видів, як у Японії», — розповів він.
Японське суспільство підпорядковане духу традиції, найкраще це простежується у мистецтві. Продемонструвати це з виставкою своїх кращих робіт у Київ приїхав художник-каліграф Рюсекі Морімото. На його картинах — ієро?гліфи. Нам, європейцям, у їхньому сприйнятті можна покладатися лише на споглядання. Японці зазначають, що головне не те, що означає ієрогліф, головне — відчути, що автор заклав у певну роботу. Лінії — це «серце художника», колір туші — «смислове навантаження».
Кожна жінка могла одягти кімоно і сфотографуватися на пам’ять. Фото УНІАН
Рюсекі Морімото подобається в Україні, сюди він приїздить по натхнення. «Думаю, що Україна і Японія дуже схожі. Коли я тут, у мене нема відчуття, що я в іншій країні. Інколи саме тут народжуються роботи, основи яких закладались у Японії. Але часто відбувається навпаки», — розказав він.
«Япономанія» представила роботи Тору Іваса, майстра традиційної японської техніки створення гравюр ханга. Автор використовує дерев’яні дошки, на яких спочатку вирізає візерунок, наносить фарбу, а потім, шляхом накладання цих дощок на папір, відтискає малюнок.
Шю Кубо репрезентував жанр кіріе. Для своїх робіт майстер використовує японський папір, що його технології закладалися ще в далекому минулому, який сам фарбує. Далі створює пейзажі, відображає рослинний чи тваринний світ тощо.
Далеко не поодинокі відвідувачі заходили й до галереї нецке — за численними легендами, ці мініатюри мають магічну силу і впливають на здоров’я, багатство, добробут, кар’єру, кохання. Найпопулярніший серед наших співвітчизників «глек багатства», вкинуті гроші з якого повертаються стократ. Утім, я утрималась від такого способу розбагатіти.
Японці навчали ікебани (мистецтва аранжування квітів), гри го (настільної розваги із простими правилами), орі∂амі (мистецтва складання паперу). Кожен міг одягти кімоно і сфотографуватися на пам’ять; перетворитися на гейшу. Японські досягнення у науці, інструменти, екологічно чиста косметика, товари для дітей та ще багато всього представила «Япономанія».
«Японія — далека країна. Не лише територіально, а культурно, духовно. Це не просто фестиваль японської культури, це перший такий фестиваль національної культури Японії в Україні. Уявлення про цю країну в українців часто поверхові й неповні. Навіть ми, організатори, під час підготовки дізналися багато нового. Уже в 2013 році на Київ очікує багато цікавого. Наприклад, серія фестивалів-виставок інших закордонних культур», — розповіла директор фестивалю «Япономанія» Антоніна Юрченко.
