Колекція родини Колтакових з Глухова налічує 1300 дзвонів
У Музеї Шевченка в Києві вперше серед робіт народних майстрів торік виставили колекцію з Глухова. Відвідувачів вразили майже півтори сотні дзвоників Ірини Колтакової. Їй нелегко було їх обирати з 1300 екземплярів з порцеляни, ялівцю, скла… Нема хіба що електричних. Є срібні. Їх звучання не надто гарне: давні майстри про це знали. Вони хоч і зазначали, що дзвоники срібні, але додавали у сплав більше бронзи, тоді їхні цінні витвори звучали привабливіше.
Іменна лавочка у сквері
Колекція Колтакової унікальна для України і формується в неповторному Глухові. Там склалася традиція: випускники навчальних закладів, молодята та інші глухівці, зачаровані старовиною рідного міста, встановлюють іменні лавочки в скверах і парку. В колишній козацькій столиці їх уже майже 60. Я перепочивав там на іменній лавочці родини відомих спортсменів Колтакових: вона привабила своєрідним дизайном серед загального стандарту.
Нестандартна і сім’я колекціонера — спортивна. Ірина — тренер, інструктор з фітнесу в клубі «Гармонія», яким керує її старший син Фелікс. А один з двох чемпіонів світу з пауерліфтингу, яких виховала «Гармонія», — молодший син Ірини Микола, шеф-редактор журналу «Железный мир» в Украине». Ірина — член Міжнародної асоціації спортивної преси. Не дивно, що у «тотально» спортивної родини, де й одинадцятирічний онук Іван уже чемпіон, багато дзвоників спортивної тематики. Є навіть майбутньої сочинської Олімпіади. Чоловік Ірини Володимир — президент волейбольного клубу ім. Костянтина Реви. Команда ветеранів, у якій найстаршому гравцю 65 років, виборола торік Кубок України. Колтакови живуть непровінційно — допомагають містянам проявити не тільки спортивні таланти. І в столиці таких родин не так багато. От і дивуються їм у Києві.
А дзвоники з колекції Ірини вже тричі виставлялися в Москві, зокрема в Музеї матрьошки. До речі, дзвоник-матрьошку подарував матусі на цей Новий рік Микола. У минулому році колекція збільшилася на 141 екземпляр. Окрім глухівських музею та заповідника, дзвоники експонувалися в Глинській пустині, в Музеї мініатюрних книг у Горлівці, в Краматорському музеї та в Луцьку, де і досі існує школа дзвонарів. Торік Ірина виставляла дзвоники влітку в Ніжині, на «Поштовій станції».
Особливо дорогий для неї дзвіночок косівської керамістки Уляни Якібчук-Тим’як за мотивами її балади «Білий кінь». Віршам Ірини властивий природний щирий оптимізм, деякі стали піснями. Українська поетеса — заступник голови Міжнародної спілки письменників і майстрів мистецтв, які пишуть слов’янськими мовами.
У її зібранні — дзвоники з 59 країн. Ірина Колтакова, єдина з України, — асоційований член Американської дзвонової асоціації — АВА.
Ірина Колтакова з онуками Іваном та Володимиром. Фото з архіву Ірини КОЛТАКОВОЇ
Усе почалося з подарунка
А розпочалася колекція в 1997 році на відпочинку в Болгарії, де Володимир подарував дружині керамічний дзвіночок. Пізніше вона додала до нього латгальські дзвоники з художнього салону. Отож спочатку зібрання було закордонно-сувенірне. Та досить швидко повернулося до вітчизняної історії.
Найдавніший зі старих дзвоників — з 1809 року. Їх почали датувати в 1802 році на Валдаї. Ірина мріє про екземпляр саме з тією датою. А інша мрія нещодавно здійснилася. Торік Колтакову запросили до Валдаю на професійну конференцію. Там до думки українського фахівця прислухався навіть головний дзвонар храмів Московського кремля.
До Валдаю вона дісталася за підтримки чоловіка Володимира. Він, до речі, не тільки віднайшов за давніми записами Чернече джерело на околиці Глухова, а й за свої кошти побудував там за проектом архітектора Валерія Грибана каплицю. На її арку подружжя подарувало, звісно ж, дзвін. Від Іри я дізнався, що з другого дня Великодня починається
дзвоновий тиждень, і кожен може додзвонитися до неба. При молитовнім дзвоні гинуть хвороботворні мікроби і полишає головний біль. У селах дзвонили в заметіль, щоб подорожні не збилися зі шляху. Ірина пригадує випадок, коли при пожежі храму не згоріли вірьовки, на яких висів дзвін. Для дзвонів і нині пишуть музику. З 1887 року дзвонять у Трьоханастасієвському храмі, який побудували в Глухові меценати Терещенки.
Не знаю, чи враховували оздоровчий феномен дзвонів, коли в загальнодержавному рейтингу Глухів обрали найчистішим містом серед понад 50-ти. У Глухівському районі з 31 храму тільки в 13 є дзвони. В інших б’ють, наприклад, у рейки...
Одного разу Ірині зателефонували з пункту прийому брухту. Саме там опинився дореволюційний чавунний, навіть з язиком, дзвін, який вона, звісно, викупила. І ще одна дзвіниця на Глухівщині отримала свій справжній голос. Дослідниця піднімалася на всі дзвіниці міст та селищ, куди приводили її шляхи-дороги. В її зібранні є і старовинні сигнальні екземпляри шляхів сполучення.
Вся трикімнатна квартира Колтакових у поличках зі дзвониками. Над дверима ексклюзивний зодіак з 12 дзвонів. Найменший в колекції — срібний — всього сантиметр заввишки. Найвагоміший екземпляр — 15 сантиметрів і 3,5 кілограма — вироблений з чавуну для Верховної Ради. До нашої влади у пані Колтакової є пропозиція: зробити на загальнодержавному рівні реєстр дзвонів. Бо і нині вони пропадають, як пропали закопані в часи лихоліття. Їх намагалися вберегти для нащадків… Хто тепер знає, де ті дзвони зарито…
