«УК» з’ясував, чому жителі села Вороньків виступають проти реорганізації медичного закладу
У Вороньківській лікарні тихо й затишно. Чисте приміщення, просторі коридори, де чекають своєї черги пацієнти. Стаціонар на 15 ліжок забитий ущерть. Тут лежать люди з різними захворюваннями: сердечники, діабетики, гіпертоніки.
Але ця тиша оманлива. Пацієнти й лікарі хвилюються, адже нині вирішується доля лікарні. Ні, установу не закривають. Так принаймні повідомляють чиновники. Її просто реорганізують — в центр первинної медико-санітарної допомоги. На практиці це означає, що в жителів сіл Вороньків, Головурів, Кийлів, Глибоке, Жовтневе Бориспільського району, яких тут обслуговують (а це майже 10 тисяч чоловік), не буде стоматологічного, рентген- і фізіокабінетів, акушера, лабораторії і, найголовніше, денного стаціонару на п’ять ліжок і нічного — на 15.
— Багато людей приїжджають сюди не лише з Воронькова, а й з інших сіл. Якщо закриють лікарню, то ми не знаємо, як будемо лікуватися, — каже жителька села Вороньків Світлана.
— Всі ліжка в стаціонарі завжди зайняті. Офіційно денного стаціонару налічується п’ять ліжок, але людей більше.
Подивіться, у нас лікарня в чудовому стані: чистота, лікарі уважні, компетентні. Терапевт Ганна Михайлівна не одне життя врятувала, — додає пенсіонерка Надія Рудометова.
На збори своїх представників делегували жителі всіх прилеглих до Воронькова сіл. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
«Якби не наша лікарня, мій племінник помер би»
— У мене племінник хворіє на діабет. У вересні в нього був приступ, уже починалася діабетична кома. Викликали «швидку», але вона не приїхала, сказали, немає бензину. Якби не Ганна Михайлівна і наша лікарня, він помер би, — розповідає Надія Муха.
Ганна Михайлівна Ільчишин, про яку з такою любов’ю і вдячністю розповідають пацієнти, — головний лікар Вороньківської дільничної лікарні.— У зв’язку з реорганізацією було прийнято рішення створити центр первинної медичної допомоги. Нині в нас є три лікарі загальної практики, терапевт, стоматолог, рентгенолог, медсестри. Працює лабораторія, де можна зробити аналізи. Після реорганізації залишаться тільки двоє лікарів і медсестра загальної практики. Ні стаціонару, ні рентгенкабінету, ні лабораторії не буде. А в нас є ще вагітні й маленькі діти (до року — 80 дітей). На всі аналізи, обстеження і лікування будемо направляти в Бориспільську центральну районну лікарню. Але там не вистачає місць, величезні черги. Знаєте, яке на неї нині навантаження? 104 тисячі осіб (Бориспіль плюс район), — розповідає вона. — 30 січня цього року нам повідомили про реорганізацію і про те, що всі наші посади підлягають скороченню. Але ми відмовилися це підписувати, адже зрозуміли: підпишемо — не буде нашої лікарні. Ми поширили цю інформацію серед жителів села. 1 лютого люди зібралися на загальні збори. Нині будуть другі збори, на яких відстоюватимемо лікарню. Вважаю, що до такого питання має бути зважений підхід. Наприклад, є маленькі села, де і ФАПу вистачить. А якщо лікарня — одна на кілька сіл працює у нормальному режимі, сільська рада й люди допомагають чим можуть, то чому все це не зберегти? Тим паче, що нашій лікарні вже понад 60 років.
Дізнавшись про реорганізацію лікарні, люди були в розпачі. Для багатьох селян навколишніх населених пунктів, хто не має авто або сил дістатися до районного закладу, це означає брак будь-якої медичної допомоги. Тож на перші збори у Воронькові зібралося багато людей з інших сіл. Вони висловили чимало слів вдячності медпрацівникам Вороньківської дільничної лікарні. Люди запевняли, що умови перебування в стаціонарі і доброзичливе ставлення до пацієнтів тут ліпші, ніж у райлікарні. Та й лікуватися в селі значно дешевше.
Маленькі пацієнти потребують невідкладної допомоги. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
Пункт № 6
Резонансна справа привернула увагу чиновників. Як повідомила прес-служба МОЗ, «оскільки рішення про реорганізацію закладу громадою села сприйняте не було, 4 лютого була проведена зустріч із головою Бориспільської райдержадміністрації та заступником голови райради, а також представниками активу села Вороньків щодо цього питання. За результатами зустрічі було досягнуто домовленості про призупинення дій щодо реорганізації Вороньківської дільничної лікарні та повторного обговорення проблеми із громадою села».
Нові збори були призначені на 8 лютого. У цей день ішов сильний дощ. Вулиці у Воронькові покриті льодом під товстим шаром води. Але селяни йшли і йшли до клубу: чоловіки в робочому одязі, молоді жінки, зовсім літні люди. Старенька бабуся з паличкою прийшла з лікарні, де лежала з високим тиском. «Якщо її закриють, мені зостанеться помирати», — скаржилася вона сусідам.
Люди з тривогою чекали, яку відповідь отримають на свій протест. І ось, нарешті!
— Кілька днів тому відбулася нарада в облдержадміністрації. Прийнято рішення зберегти лікарню, — повідомила Ганна Ільчишин.
— До кінця цього року ніхто не збирається закривати або скорочувати лікарню. Це я вам заявляю авторитетно. Я був у голови облдержадміністрації, його позиція така сама, він нас підтримує. Всі рішення щодо цього питання будуть прийняті тільки через громадські слухання. Вирішувати будемо разом. Утім, згідно з медичною реформою, у Воронькові планують відкрити станцію «швидкої допомоги». Якщо побудується нова структура, буде реорганізація. Зменшиться чи збільшиться кількість медичного персоналу, нині сказати важко, — заявив на зборах голова Бориспільскої районної ради Владислав Байчас.
Крім того, голова райради повідомив, що найближчим часом намічають проведення сесії районної ради, на якій з плану реформування буде виключений пункт № 6, в якому йдеться про реорганізацію сільських лікарень у Бориспільському районі.
— Ми створимо робочу групу при районній раді, яка проїде всіма сільськими лікарнями, вивчить умови їх роботи. Що там буде — стаціонар, ФАП, госпіс, — вирішуватимемо в кожному конкретному випадку. Наприклад, нині в селі Проців немає ФАПу, ми будуємо його, — зазначив він.
Насамкінець. Отже, Вороньківська громада відвоювала лікарню. Принаймні до кінця цього року. З розповідей я ледь уявляла, що таке сімейна медицина. Теоретично — щось зрозуміло, а на практиці? І ось саме тут, у Вороньківскій лікарні, усвідомила, що це таке. Це коли лікар знає кожного пацієнта, його батьків та дітей, знає, як кожен пацієнт дихає. Це коли пацієнт іде до лікаря без страху, тому що знає: його тут не відштовхнуть і не образять. А найголовніше — йому справді можуть допомогти, тому що мають обладнання, фахівців і умови. Такі лікарні, як Вороньківська, для села і є справжніми центрами сімейної медицини.
