Справа №442/465/13- ц
Провадження №2/442/431/2013
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 грудня 2014 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
у складі :
головуючого судді Хомика А.П.
з участю секретаря Галин Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконними договорів купівлі-продажу, -
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_5 з позовом до відповідача та третіх осіб в якому з уточненням позовних вимог просить визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів. В обґрунтування позову посилається на те, що 26 жовтня 1985 року між його донькою, ОСОБА_5, та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 3 березня 2008 року розірвано.
Предметом позову є частина майна, яка за рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області та ухвалою колегії судді судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області (справа № 2/1306/116/2012) належить ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на праві власності по 1/2 ідеальній частині за кожним, а саме: ОСОБА_6 208D номер кузова WDВ9023621Р586288 ( 1997 року випуску) та ОСОБА_6 311СDІ номер кузова № WDВ9036621R167154 ( 2000 року випуску).
Згідно запису Дрогобицького ЦНП ПзВАТЗ при ГУМВСУ у Львівській області транспортний засіб ОСОБА_6 311СDІ номер кузова № WDВ9036621R167154 ( 2000 року випуску), перебуває у власності п. Землянського І. В. з 29.12.2009р.
Власником транспортного засобу ОСОБА_6 208D номер кузова WDВ9023621Р586288 ( 1997 року випуску) на даний час є ОСОБА_4 Згідно запису Дрогобицького ЦНП ПзВАТЗ цей транспортний засіб є переобладнаний без заміни номерних агрегатів. Автомобіль відчужено відповідачем 08.06.2011 року під час перебування під арештом за рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 01.06.2011р. про який відповідач знав.
Відповідно до ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і ( або) державній реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і ( або) державної реєстрації має бути нотаріально посвідченим.
Жодним чином таких дій зі сторони відповідача вчинено не було, тобто письмової згоди його дочки на відчуження автомобілів отримано не було. Своїми діями відповідач порушив закон і права дочки, оскільки без її дозволу відчужив спільно нажите майно.
Майно, придбане дочкою та відповідачем є спільним майном подружжя і виділене їм в ідеальних частинах, але на даний час перебуває у власності інших осіб, а тому змушений звернутися до суду із позовом про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними, оскільки такі були укладені без згоди ОСОБА_5
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав викладених в заяві. Доповнили, що саме в якості третіх осіб, а не відповідачів до участі в справі мають бути залучені теперішні власники транспортних засобів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки їх донька з ними жодних угод не укладала. Разом з тим, вимагають повернення транспортних засобів від теперішніх володільців, оскільки рішенням суду за їх довірителем визнано право власності на ? їх частину.
Відповідач позову не визнав, подавши письмові заперечення проти позову, в яких вказує на те, що категорично заперечує проти уточненого позову ОСОБА_1 та вважає за необхідне звернути особливу увагу суду на ряд наступних обставин.
Як згідно первісного, так і згідно уточненого позову позивач у справі просить суд визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів, що були спільним сумісним майном подружжя. При цьому позивач у справі не наводить жодних правових норм, передбачених Цивільним та Сімейним кодексами України чи іншими законними чи підзаконними актами нашої держави, які можуть бути застосовані судом як правова підстава для задоволення таких позовних вимог, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Більше того, в уточненій позовній заяві позивач зазначає про наявність на момент її подання до суду рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, що набрало законної сили, згідно якого розподілено як спільне сумісне майно подружжя транспортні засоби, про які йде спір, і в даному судовому процесі, внаслідок чого за довірителькою позивача ОСОБА_5, в інтересах якої позивач виступає, визнано право власності на 1/2 ідеальної частини на вказані транспортні засоби. Тобто, з цього моменту (з набранням законної сили судовим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі №2/1306/116/2012 від 24 вересня 2012р.) втратили будь-яку актуальність та чинність оскаржувані позивачем договори купівлі-продажу цих транспортних засобів, оскільки законними співвласниками даних транспортних засобів на даний час являється як ОСОБА_5О, так і він, ОСОБА_2 При цьому, ці транспортні засоби перебувають у них (є їхнім спільним майном) у відповідності до положень статті 355 та статті 356 Цивільного кодексу України на праві спільної часткової власності, а здійснення права спільної часткової власності передбачено положеннями статті 358 ЦК України «Здійснення права спільної часткової власності». Саме положеннями цих норм матеріального права і регулюється на даний час правовий режим власності на спірні транспортні засоби, якими і мав би керуватися позивач у справі, подаючи до суду позовні вимоги щодо врегулювання даного спору.
Також слід зазначити, що під час розгляду у Дрогобицькому міськрайонному суді Львівської області цивільної справи №2/1306/116/2012 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, внаслідок чого і було поділено як спільне сумісне майно подружжя транспортні засоби марки ОСОБА_6 311СDІ (2000 року випуску), державний номерний знак НОМЕР_1 та марки ОСОБА_6 208D ( 1997р. випуску). При цьому, незважаючи на тривалий час судового розгляду цієї цивільної справи №2/1306/116/2012, незважаючи на те, що ОСОБА_5 неодноразово у цьому попередньому судовому процесі подавала заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, а також заявляла через своїх представників та у своїх особистих заявах, що вона знала про відчуження транспортних засобів (тобто знала про наявність оскаржуваних у даному судовому процесі угод купівлі-продажу транспортних засобів), ОСОБА_5 не ставила на той час з невідомих причин та підстав перед судом питання щодо визнання недійсними цих невизначених договорів купівлі-продажу транспортних засобів. При цьому, судовим рішення у справі про розподіл спільного сумісного майна подружжя встановлено, що ОСОБА_5 дізналася про факт відчуження транспортних засобів ще 28 липня 2009р., а первісну позовну заяву про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів в інтересах позивачки та уточнену позовну заяву подано позивачем ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_5 лише після 22 листопада 2012р., значно пізніше після спливу трьохрічного терміну позовної давності, яку відповідно до положень пункту 3 та пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України «Наслідки спливу позовної давності» просить застосувати судом під час вирішення даного спору, як ще одну із правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог позивача у справі.
В даному випадку необхідно додатково зазначити, що відповідно до частини 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України «Підстави звільнення від доказування» обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В уточненій позовній заяві позивачем у справі залучено до розгляду у даному судовому процесі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як осіб, які беруть участь у справі. Однак, діючий Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає такою процесуального статусу осіб, яких згідно цієї уточненої позовної заяви позивач залучає до участі у справі. Адже, відповідно до частини 1 статті 26 ЦПК України «Склад осіб, які беруть участь у справі» передбачено, що у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Даний факт свідчить про невідповідність уточненої позовної заяви вимогам процесуального права.
Згідно позовних вимог позивача ОСОБА_1, що зазначені в уточненій позовній заяві, вказано, що він просить суд постановити рішення, яким визнати недійсним договори купівлі-продажу транспортних засобів. Відповідно до частини 2 статті 202 Цивільного кодексу України договори є дво- або багатосторонніми правочинами, при цьому до частини 4 цієї ж статті (як уже зазначалося мною у цьому запереченні) дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Згідно частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Однак, позивач не вказує в уточненій позовній заяві, які саме договори купівлі-продажу він просить суд визнати недійсними. Тобто, не вказує день укладення цих договорів, не вказує, між ким (між якими сторонами) ці двосторонні договори (правочини) були укладені, ким саме були укладені (посвідчені) ці договори і т. д., що не дає суду та іншим учасникам даного цивільного процесу змоги ідентифікувати дані оскаржувані правочини, що дало б змогу зрозуміти справжній зміст позовних вимог позивача, які є предметом розгляду у даному цивільному судовому процесі. Також, позивачем не подано до суду як додаток до уточненої позовної заяви жодного із оскаржуваних договорів купівлі-продажу транспортних засобів, або не зазначено причину такого неподання, що не залежала б від волі позивача.
Такі обставини свідчать про незрозумілий (нечіткий) зміст позовних вимог позивача, а точніше про їх реальну відсутність виходячи із предмету спору у процесі, що свідчить про факт невідповідності уточненої позовної заяви вимогам статті 119 Цивільного процесуального кодексу України «Форма і зміст позовної заяви» (в тому числі невідповідність пунктам 3), 4) та 6) цієї статті) і є підставою у відповідності до положень частини 1 статті 121 ЦПК України для залишення судом уточненої позовної заяви без руху для надання позивачу терміну, що не може перевищувати п'яти днів, для усунення недоліків, які містить цей уточнений позов.
Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечили проти задоволення позову і суду пояснили, що ними оскаржено рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 12.09.2012 року, яким, зокрема, за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 визнано право власності в розмірі ? ідеальних часток на належні їм транспортні засоби, чим порушені їх законні права та інтереси. Враховуючи те, що ОСОБА_2 готовий відшкодувати половину вартості цих транспортних засобів позивачу, вважають, що спір має бути вирішено між ними.
Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 та ст. ст. 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно уточнених позовних вимог позивача, його представники просять повернути транспортні засоби, які були відчужені відповідачем ОСОБА_2
Разом з тим, реституція, як спосіб захисту цивільного права ( ч.1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У звязку з цим, вимога про повернення майна,переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути предявлено тільки стороні недійсного правочину. Норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Як встановлено в судовому засіданні, позивачка ОСОБА_5, не була стороною договорів купівлі-продажу спірних транспортних засобів (запис Дрогобицького ЦНП ПзВАТЗ при ГУМВСУ у Львівській області), а тому не може вимагати повернення майна, а вправі звернутись до суду з позовом про витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації.
Крім цього, позивачем не вказано, які саме договори купівлі-продажу він просить суд визнати недійсними, на неодноразові вимоги суду уточнити свої позовні вимоги представниками позивача цього зроблено не було, а тому суд вважає, що ними не доведено своїх позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 79, 81, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 59, 60, 202, 203, 216, 355, 356 ЦК України, ст. 60, 61, 65, 71 СК України, суд, -
в и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконними договорів купівлі-продажу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Суддя
