Справа № 363/1300/13-ц Головуючий у І інстанції Войнаренко Л.Ф.Провадження № 22-ц/780/536/14 Доповідач у 2 інстанції ТаргонійКатегорія 26 11.02.2014
УХВАЛА
Іменем України
05 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Таргоній Д.О.,
суддів: Приходька К.П., Голуб С.А.,
за участю секретаря: Микитенко Д.А.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання недійсним кредитного договору.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи учасників судового процесу, колегія суддів,
ВСТАНОВИЛА :
У квітні 2013 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Родовід Банк» про визнання недійсним кредитного договору №37.3АА-095.07.2 від 17 вересня 2007 року.
В обгрунтування зазначених вимог послалась на наступні обставини.
17 вересня 2007 року між нею та ПАТ «Родовід Банк» (далі - Банк) було укладено споживчий кредитний договір №37.3АА-095.07.2 на суму 30 337 доларів США для придбання автомобіля Mitsubishi Pajero Sport 3.0 AT L-r.
В обґрунтування позовних вимог, позивачка посилається на те, що спірний договір є удаваним, оскільки фактично по договору сплачувались кошті в національній валюті, а не в доларах; укладаючи спірний договір Банком було введено позивача в оману щодо істотної умови договору, а саме його ціни, тому що всупереч приписів Закону України «Про захист прав споживачів» та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, під час укладення кредитного договору банком не було надано позивачу (споживачу) повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту. Крім того, на момент укладання між сторонами договору кредиту банк не мав індивідуальної ліцензії на надання та отримання кредиту в іноземній валюті. На підставі викладеного, посилаючись на ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 203, 215 ЦК України позивачка просила суд визнати недійсними Кредитний договір.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 вересня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №37.3АА-095.07.2 (а.с.8-12).
Згідно даного договору ПАТ «Родовід Банк» відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 037 доларів США терміном до 17 вересня 2011 року на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів. Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, кредити надаються позичальнику готівкою з подальшим їх обов'язковим продажем через касу банку для проведення подальших розрахунків.
Процентна ставка по кредиту між сторонами визначена у розмірі 12,5 процентів річних.
Відповідачка ОСОБА_1, в свою чергу, зобов'язувалась до 17 вересня 2011 року повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої обов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені Кредитним договором.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що всі умови кредитного договору були погоджені обома сторонами на час укладення договору, вибір умов кредитування з боку позивача був добровільним, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов і власноручно його підписали, чим взяли на себе зобов'язання виконувати його належним чином, та у зв'язку за недоведеністю наміру відповідача приховати інший правочин в наданні кредиту позивачу в національній валюті.
Судова колегія погоджується із рішенням суду, виходячи з наступних підстав.
Посилання позивача на несправедливість умов договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним є необгрунтованим, оскільки відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості .
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Позивач обрав для себе фінансову установу, яка надавала відповідні фінансові послуги, тобто відповідача, відповідно до вимог ст. 627 ЦК України.
Сторони погодили між собою умови договору, відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, про що свідчать їх підписи на договорі.
Таким чином волевиявлення сторін було вільним і направленим на отримання реальних наслідків договору, тобто з боку позивача отримання кредиту, з боку відповідача повернення виданих коштів і отримання прибутку у вигляді плати за користуванян кредитом.
Сторони також погодили між собою відповідальність сторін, яка настає при невиконання ними умов договору.
Посилання апелянта на ненадання позичальнику інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, зокрема, щодо ціни, як на підставу визнання договору недійсним, передбачену ч. 1 ст. 230 ЦК України, також є необґрунтованим.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та т. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачено (а.с. 8-12).
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач у судовому засіданні не довів, що оспорений договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України і може бути визнаний недійсним на підставі ст. 230 ЦК України. Позивач погодився на умови договору, які йому запропонував Банк до підписання Договору і уклав Договір на запропонованих умовах, він не може ставити питання про визнання договору недійсним з підстав невідповідності цих умов нормам ЦК України, а також їх несправедливості, із застосуванням норм Закону «Про захист прав споживачів».
Оскільки рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
На підставі ст. 553, 627, ч.1 ст. 628 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: Таргоній Д.О.
Голуб С.А.
Приходько К.П.
