Поясніть, будь ласка, на сторінках "Голосу України": розраховуючись у магазинах, за комунальні послуги ми платимо ПДВ 20%. Не розумію, звідки взявся цей податок на додану вартість, чому ми повинні віддавати ці 20%, хто його має сплачувати і на підставі якого закону, і головне — куди йдуть ці гроші?
Любов ОСАДЧА. Канів Черкаської області.
Відповідає юрист Ярослав ГРУЩИНСЬКИЙ:
- Простіше за все пояснити на прикладі. Скажімо, завод виробляє сметану. Вартість одного пакета становить 10 гривень. Сюди входять затрати на виготовлення, плюс прибуток, який виробник хоче отримати з цього пакета.
Завод зобов'язаний одразу, ще не реалізувавши товар, нарахувати 20 відсотків податку на додану вартість. Після цього вартість одного пакета становитиме вже не 10, а 12 гривень.
Сметана потрапляє до супермаркету, який робить свою націнку, скажімо, 2 гривні. На ці 2 гривні тепер уже супермаркет нараховує 20 відсотків ПДВ, це 40 копійок — вони також сплачуються до бюджету.
У результаті сметана на прилавку коштує 14 гривень 40 копійок. Придбавши її, покупець, по суті, платить 10 гривень заводу, 2 гривні супермаркету та 2 гривні 40 копійок до державного бюджету. Тому й кажуть, що податок на додану вартість — це такий вид податку, який лягає на плечі кінцевого споживача.
Порядок нарахування та сплати ПДВ регулюється п'ятим розділом Податкового кодексу України( 2755-17 ). До речі, з 1 січня 2014 року ставка податку на додану вартість становитиме не 20, а 17 відсотків.
