№ 243/2897/14
№ 6/243/430/2014
УХВАЛА
Іменем України
01 серпня 2014 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Руденко Л.М.
при секретарі - Кобець О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Слов'янська Донецької області подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції Шконди Олени Іванівни про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України, -
В С Т А Н О В И В :
10 квітня 2014 року до Слов'янського міськрайонного суду надійшло подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції Шконди О.І. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України.
В обґрунтування подання заявником зазначено, що у відділі державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції знаходиться виконавче провадження за № 6-1757 (ВП№ 39686243) щодо примусового виконання виконавчого листа № 1225/2345/2012 від 27.02.2013 року, виданого на підставі рішення Сватівського районного суду Луганської області про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі ? частині щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_5.
06.09.2013р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вищевказаного документу, в якій боржнику був встановлений строк, що аліменти необхідно сплачувати щомісячно до повноліття дитини.
У ході примусового виконання було зроблено запит до реєструючи установ з метою виявлення майна боржника. На запит до Державної податкової служби України про джерела отримання доходів боржників-фізичних та про номери рахунків, відкритих у банках та інших установах, така інформація відносно боржника відсутня та до ДПС України від відповідних фінансових установ не надходив. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно боржника відомості відсутні. 25.01.2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт всього нерухомого майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка надіслана на виконання боржникові та в органи, установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять перереєстрацію на іншого власника. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно боржника накладено арешт та заборонено його відчуження. 25.01.2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт всього рухомого майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка надіслана на виконання боржникові та в органи, установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять перереєстрацію на іншого власника. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на рухоме майно боржника накладено арешт та заборонено його відчуження.
Державний виконавець неодноразово направляв до боржника попередження, однак боржником належним чином на них не реагує, тобто не виконує обов'язків, покладених на нього ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Станом на 08.04.2014р. боржником рішення суду не виконується у повному обсязі, аліменти боржником не сплачуються, заборгованість на 08.04.2014р. складає у сумі 11986,00 грн.
У відповідності до п. 18 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», п.11.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень,державний виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов»язань, покладених на нього рішенням, звертається з поданням до суду за місцезнаходженням органу ДВС щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізично особи за межі України - до виконання зобов»язань за рішеннм.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в»зду в Україну громадян України», якщо боржник має невиконані зобов»язання, покладені на нього судовим рішенням, або ухиляється від виконання зобов»язань , йому може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон - до виконання цих зобов»язань.
Пунктом 8 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» встановлено, що на Державну прикордонну службу відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, запобігання та недопущення в»їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким, згідно із законодавством не дозволяється в»їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученням правоохоронних органів.
Просить суд: 1) тимчасово обмежити право громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, який мешкає за адресою: вул. Леваневського буд. 49 м. Слов'янськ, на виїзд з території України до виконання зобов'язання, встановленого рішенням суду № 1225/2345/2012 від 27.02.2013 року, виданого на підставі рішення Сватівського районного суду Луганської області про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі ? частині щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_5.
2) виконання доручити Адміністрації Державної прикордонної служби України.
В судовому засіданні старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції Шконда О.І. не була присутня, але надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, подання задовольнити у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Правилами частини 1 ст. 377-1 ЦПК України встановлено, що питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування є фундаментальним правом природно-правового походження та складається із таких основних складових: право фізичної особи на в'їзд і на виїзд з території країни, на якій вона перебуває, право вільного пересування у ме жах цієї території, утому числі право на вільний вибір місця про живання. Це конституційне право належить всім фізичним особам: громадянам України, іноземцям та особам без громадянства.
Право на свободу пересування має також своє первинне закріплення у ст. 13 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Приписами частини 2 статті 6 Закону України 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено, що підставою для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон є ухилення громадянина від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням до виконання зобов'язань. Частиною 2 цієї статті передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.
Окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню визначає «Інструкція з організації примусового виконання рішень», затверджена Наказом Мінюсту України від 02.04.2012 N 512/5 (далі - Інструкція). Розділом ХІ зазначеної інструкції передбачений порядок обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в'їзду в Україну.
Право звернення державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України закріплене в п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України в редакції від 4 листопада 2010 року № 2677-VІ «Про виконавче провадження».
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлені нормами Закону України в редакції від 4 листопада 2010 року № 2677-VІ «Про виконавче провадження». Зокрема, державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, установлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії (стаття 5 Закону).
Під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, слід розуміти як пряму відмову від виконання рішення, так і інші винні дії, які свідчать про те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань.
Необхідною умовою для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України є наявність встановленого факту про те, що боржнику відомо про вимогу, якою на нього покладені відповідні зобов'язання, примусове виконання якої здійснюється державною виконавчою службою.
Між тим дослідженням у судовому засіданні доданих до позову матеріалів виконавчого провадження № 39686243 встановлено, що будь-які відомості про отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження у матеріалах виконавчого провадження відсутні.
В матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які об'єктивні, беззаперечні докази на підтвердження того, що боржник ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов'язань, відповідно до рішенням суду за № 1225/2345/2012 від 27.02.2013 року, виданого на підставі рішення Сватівського районного суду Луганської області про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі ? частині щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_5.
Крім того, в порушення ч. 11.1.5. ст. 1.1. Розділу ХІ Інструкції про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду державний виконавець не повідомив боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи викладене, суд не може самостійно застосувати положення ст. 377-1 ЦПК України, оскільки фактично вийде за межі матеріально-правового обґрунтування вимог ВДВС Слов'янського міськрайонного управління юстиції.
З огляду на вищевикладене, суд визнає, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які об'єктивні, беззаперечні докази на підтвердження того, що боржник ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього державним органом, у зв'язку з чим вважає, що відсутні достатні законні підстави для задоволення подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції щодо обмеження конституційних прав громадянина України.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтею 5, п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. ст. 217, 209, 210 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції Шконди Олени Іванівни про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в Апеляційний суд Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Суддя:
