Справа № 515/1611/13-ц
Провадження № 2/515/1811/13
Татарбунарський районний суд Одеської області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2013 року. Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Тимошенка С.В.
при секретарі Баклановій О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Татарбуна-ри Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про визнання права власності на нерухомість,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій просив визнати за ним право власності на нерухоме майно, посилаючись на наступні обставини.
19 жовтня 2010 року між ним та відповідачем у справі у простій письмовій формі було укладено договір позики, згідно умов якого, ві-дповідач взяв у нього в борг 13000 грн. для капітального ремонту на-лежної йому на праві приватної власності нерухомості ( згідно до ге-нерального плану бази відпочинку «Золотий колос» за технічним паспо-ртом, виготовленим Татарбунарським БТІ ), а саме: кімнату АДРЕСА_1. Зазначені об'єкти нерухомого майна належать відповідачу на праві «особистої приватної власності на підставі рішення Татарбунарського районного суду від 22.05.2006 р.».
Згідно умов згаданого договору позики, ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання повернути борг у повному обсязі до 20.11.2011 р., а в ра-зі не повернення боргу у встановлений договором строк - передати йому у власність зазначене нерухоме майно, на капітальний ремонт якого було позичено кошти у сумі 13000 грн. Але до сьогоднішнього часу позичені грошові кошти відповідачем не повернуто, зазначені у договорі позики об'єкти нерухомості не передані. Відповідач пояснює невиконання взятих на себе зобов'язань відсутністю у нього грошових коштів та неможли-вістю укласти нотаріально посвідчену угоду відчуження зазначеного нерухомого майна у зв'язку з відсутністю державної реєстрації в орга-нах БТІ свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.09.2008 р. серії САС за №№ 137544, 137545, виданих Тузлівською сільською радою на підставі рішення виконкому Тузлівської сільської ради № 81 від 30. 07.2008 р.
У договорі позики вони, як сторони договору, визначили альтерна-тивне зобов'язання про передачу у власність йому об'єкту нерухомості, що відповідає вимогам ст.ст.539,604 ЦК України, тобто мала місце домо-вленість про припинення зобов'язання по поверненню боргу його заміною на зобов'язання про передачу йому у власність нерухомого майна ( нова-ція ).
У судове засідання сторони не з'явилися, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, при цьому позивач заявив про своє підтримання позовних вимог у повному обсязі, а відповідач - про виз-нання позовних вимог, не заперечуючи проти їх задоволення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про від-сутність правових підстав для задоволення позовних вимог з оглядом на наступне.
Як вбачається із копій: договору позики та розписки від 19.10. 2010 р. ( а.с.9,10 ), між сторонами у справі у простій письмовій формі було укладено договір позики, згідно умов якого, ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 в борг 13000 грн. для капітального ремонту належних йому на праві приватної власності нерухомості, згідно до генерального плану бази відпочинку АДРЕСА_1. Зазначене нерухоме майно належить відповідачу на підставі ріше-ння Татарбунарського районного суду від 22.05.2006 р. Позичені кошти відповідач зобов'язався повернути позивачеві до 20.11.2011 р. В разі не повернення боргу у встановлений договором строк ОСОБА_2 зобо-в'язався передати ОСОБА_1 у власність зазначене нерухоме майно, на капітальний ремонт якого було позичено кошти у сумі 13000 грн.
Згідно копії рішення Татарбунарського районного суду Одеської об-ласті від 22.05.2006 р., яке набрало чинності ( а.с.11 ), за ОСОБА_2 визнано право власності на нерухоме майно, у тому числі 5,5 кімнат їдальні загальною вартістю 11695 грн. літ.«Б» на базі ві-дпочинку АДРЕСА_1
Виконавчим комітетом Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області 30.07.2008 р. прийнято рішення № 81 «Про видачу свідоцтв про право спільної часткової власності на нежитлові будинки, розташовані в межах АДРЕСА_1 зокрема, ОСОБА_2 на 7 кімнат загальною площею 107,3 кв.м, у тому числі на кімнати за №№ 3,4 площею відповідно 10,5 кв. м та 26,4 кв. м, що видно із копії зазначеного рішення ( а.с.56 ).
Як вбачається з копій свідоцтв про право власності на нерухоме майно ( а.с.14,15 ), ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Ту-злівської сільської ради № 81 від 30.07.2008 р. на праві приватної власності належать нежилі приміщення: № 3 загальною площею 10,5 кв.м та № 4 загальною площею 26,4 кв.м із нежитлової будівлі під літ.«Б» на території бази відпочинку АДРЕСА_1
Право власності відповідача на зазначені об'єкти нерухомості зареєстровано в органах БТІ 03.09.2008 р., що слідує із копій свідо-цтв про реєстрацію права власності на нерухоме майно ( а.с.12,14 ).
Ринкова вартість нежилих приміщень №№ 2,3,4,5,6,7,10 за літ.«Б» на території бази відпочинку АДРЕСА_1 загальною площею 107,35 кв. м становить 87096 грн.77 коп. Ринкова вартість 1 кв. м об'-єкта оцінки - 811 грн.33 коп., що видно із звіту про незалежну оцінку згаданого об'єкта ( а.с.16-51 ).
На нежитлову будівлю під літ.«Б» по АДРЕСА_1 в органах БТІ вигото-влено технічний паспорт, копія якого міститься на а.с.52-55.
Таким чином, ОСОБА_2 правомірно, у відповідності до вимог ст.328 ЦК України, набуто право на нерухоме майно під літ.«Б», що розташоване на території бази відпочинку АДРЕСА_1, у тому числі на спірне нерухоме майно - нежилі приміщення: № 3 загальною площею 10,5 кв.м та № 4 загальною площею 26,4 кв.м, загальна площа яких становить 36,9 кв. м ( 10,5 + 26,4 ), та загальною вартістю 29938 грн.08 коп. ( 36,9 кв. м х 811,33 грн. ).
Його право власності на спірне майно - нежилі приміщення за № 3 та № 4 - зареєстровано в органах БТІ і виникло з моменту такої реєстра-ції.
Зазначеним майном відповідач, згідно ст.319 ЦК України, має право володіти, користуватися та розпоряджатися на власний розсуд. Стосовно даного майна він має право вчиняти будь-які дії, які не суперечать за-кону.
Тому неспроможними є посилання позивача на «відсутність Державної реєстрації право встановлюючих документів на вище зазначений об'єкт нерухомого майна в органах БТІ», що на думку позивача є перешкодою для укладення цивільно-правової угоди у нотаріуса по відчуженню ОСОБА_2 на його користь згаданої нерухомості.
Відповідачем не надано відмови нотаріуса від посвідчення угоди про відчуження спірного майна, що свідчить про те, що він не звертався до нотаріуса для укладення згаданого правочину, а також може свідчити про його намір з позивачем провести відчуження спірного майна шляхом звернення до суду з цим позовом.
Як вже зазначалося, у договорі позики йдеться також про те, що в разі не повернення боргу у встановлений договором строк відповідач зо-бов'язався передати позивачу у власність зазначене спірне нерухоме майно, на капітальний ремонт якого було запозичені кошти.
Тобто треба розуміти, що зазначена дія відповідача була перед-бачена у договорі позики з метою забезпечення виконання згаданого договору.
Проте такі дії сторін у справі не відповідають вимогам чинного законодавства з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позивальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позича-льник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі…, що слідує із ст. 1047 ЦК України.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого та такої самої якості, що були передані йому позикодав-цем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за даним договором позики і у відповідності до приведених норм права, що регулюють питання укладення договору позики, відпові-дач зобов'язаний повернути позивачеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Передача інших речей замість грошей не може відбуватись.
Згідно ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечу-ватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завда-тком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забез-печення виконання зобов'язання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у пи-сьмовій формі і недодержання письмової форми тягне за собою нікчем-ність даного правочину, що слідує із ст.547 ЦК України.
А тому зазначене у договорі позики посилання на те, що в разі не повернення боргу у встановлений договором строк відповідач зобов'я-заний передати позивачу у власність зазначене спірне нерухоме майно, на капітальний ремонт якого було запозичені кошти, не може розгляда-тись як забезпечення виконання згаданого договору.
Оскільки цей правочин не оформлений в установленому законом по-рядку, окремо, у письмовій формі, то він не створює правових наслід-ків.
Стаття 604 ЦК України передбачає загальні положення припинення зо-бов'язання за домовленістю сторін, де, йдеться, зокрема, про новацію - коли зобов'язання припиняються за домовленістю сторін про заміну пер-вісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.
Проте, для договору позики діє спеціальна ст.1053 ЦК України, якою передбачено новацію боргу у позикове зобов'язання. Згідно цієї норми, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобо-в'язанням, а не навпаки, як цього прагне позивач, що прийшов до хиб-ного висновку, що саме позикові зобов'язання можуть бути замінені ін-шими, як в даному випадку - визнанням права власності на належне борж-нику майно.
Про неприпустимість таких дій звернув увагу Верховний Суд України в інформаційному листі за вих.№ 3767/0/8-08 від 29.10.2008 р., зазначивши у п.2, що неприпустимими є звернення стягнення на нерухо-мість… за рішенням суду в разу невиконання боржником зобов'язань за договором позики та за іншими зобов'язаннями з одночасним припиненням на них права власності боржника і визнанням права власності за креди-тором.
Тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.57-61,208,209,213-215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухомість відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської об-ласті протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали уча-сть у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Тимошенко
