Справа № 473/5138/13-к
ВИРОК
іменем України
"01" квітня 2014 р. м. Вознесенськ
Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді Зубар Н.Б.,
при секретарі - Алдушиній І.Я.,
за участю прокурора - Путія Є.В.,
обвинуваченої - ОСОБА_1,
захисника обвинуваченої за призначенням - ОСОБА_2,
неповнолітнього потерпілого - ОСОБА_3,
законного представника потерпілого - ОСОБА_4,
перекладача - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вознесенська кримінальне провадження № 12013160190002586 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, росіянки, громадянки Російської Федерації, уродженки м.Архангельськ Російської Федерації, не працюючої, не заміжньої, має на утриманні одну неповнолітню дитину, з вищою освітою, раніше не судимої, фактично проживаючої на території України за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, -
В С Т А Н О В И В:
Як встановлено під час судового розгляду даного кримінального провадження, 18 вересня 2013 року, о 08 год. 45 хв., в м. Вознесенську Миколаївської області, ОСОБА_1, супроводжуючи свою малолітню доньку, прибула до Вознесенської загальноосвітньої школи №10, яка знаходиться в м.Вознесенську по вул. Урсулова №1, де в приміщенні спортзалу, під час проведення уроку фізичної культури, на грунті особистих неприязних відносин вчинила сварку з учнем 4-го класу ОСОБА_3, під час якої ОСОБА_1 шляхом активних дій, не дивлячись на спротив потерпілого, намагалася взяти ОСОБА_3 за руку, щоб потім відвести останнього до директора.
Під час досудового слідства дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.
В ході судового розгляду даного кримінального провадження обвинувачена ОСОБА_1 вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України - не визнала. Суду пояснила, що її донька ОСОБА_10 навчалася в ЗОШ №10, 4-а клас. Як пояснила обвинувачена, однокласники в класі ображали її дитину, в тому числі і ОСОБА_3
18.09.2013 року вона привела свою доньку до школи, оскільки вони запізнились, то вона завела доньку до спортзалу, де вже йшов урок. В спортзалі обвинувачена підійшла до ОСОБА_3 та зробила йому зауваження з приводу поведінки по відношенню до її доньки, проте той сказав, що йому нічого не буде. Обвинувачена хотіла взяти ОСОБА_3 за руку і відвести до директора, проте той вирвався, і в цю суперечку між ними втрутилась вчителька. ОСОБА_3 став терти очі та щоки, а потім вийшов зі спортзалу. Через деякий час до спортзалу прибігла директор - ОСОБА_8 і почала кричати на неї через те, що вона нібито била ногами в обличчя потерпілого ОСОБА_3, на що обвинувачена запропонувала викликати міліцію.
Обвинувачена не змогла пояснити звідки у потерпілого взялися садна на правій верхній повіці, можливо він натер рукою, коли плакав.
З приводу відеозапису з камери спостережень, яка є у спортзалі школи, обвинувачена зазначила, що вона, переглядаючи цей запис разом із слідчим, практично до кінця, не бачила на записі подій, що зазначені в обвинувальному акті, а саме, те як вона наносить тілесні ушкодження потерпілому.
Малолітній потерпілий ОСОБА_3, допитаний в присутності законного представника, суду пояснив, що 18.09.2013 року ОСОБА_10 мама зайшла на урок фізкультури та підійшовши до нього, вдарила його по обличчю, хватала та трусила його, в цей час підійшла вчителька, а він, вирвавшись, відбіг в кінець спортзалу, а потім вийшов до коридору.
Малолітній свідок ОСОБА_9, допитана в присутності законного представника, суду пояснила, що вона навчається в одному класі з потерпілим ОСОБА_3 та донькою обвинуваченої - ОСОБА_10 18.09.2013 року під час уроку фізкультури, до спортзалу зайшла ОСОБА_10 мама, яка привела ОСОБА_10 та підійшла до ОСОБА_3, кричала на нього, один раз його вдарила і він відійшов. Під час цієї суперечки, вчитель - ОСОБА_11, яка тимчасово заміняла вчителя фізкультури, намагалась захистити ОСОБА_3. ОСОБА_3 відійшов до вікна, а ОСОБА_1 пішла за ним, обзивала його та його матір. Після того, як ОСОБА_3 залишив спортзал, майже одразу з'явилась директор школи і мама ОСОБА_10 пішла до директора.
Малолітній свідок ОСОБА_12, допитаний в присутності педагога, суду пояснив, що у вересні 2013 року, точної дати він не пам'ятає, він, запізнився на урок фізкультури та, піднімаючись до спортзалу, зайшов на урок одночасно з ОСОБА_10 та її мамою. Мама ОСОБА_10 підійшла до ОСОБА_3, хотіла взяти того за руку, проте той відбіг у куток спортзалу, а ОСОБА_1 почала на нього кричати. Свідок пояснив, що не бачив щоб обвинувачена наносила потерпілому удари, оскільки перевдягався.
Малолітній свідок ОСОБА_14, допитаний в присутності законного представника, суду пояснив, що під час уроку фізкультури, до спортзалу прийшла мама ОСОБА_10, яка почала брати ОСОБА_3 за руки, бити та сварити нецензурною лайкою. Вчителька намагалася відштовхнути ОСОБА_1 від ОСОБА_3 Після того як ОСОБА_3 залишив спортзал, прийшов директор і забрав з собою маму ОСОБА_10. Свідок пояснив, що не знає скільки саме ударів нанесла обвинувачена потерпілому, проте їх було кілька. Удари обвинувачена наносила потерпілому по обличчю, по щоці потерпілому, хватала того за вухо.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що працює директором ЗОШ №10, при цьому зазначила, що безпосередньо конфлікт, який відбувся між ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3 - не бачила. До неї в кабінет вчителі привели ОСОБА_3, у якого була червона щока, він плакав та був наляканий. Вона пішла до спортзалу та стала вимагати від обвинуваченої залишити приміщення школи. При цьому ОСОБА_1 вела себе не спокійно, через що директор була змушена викликати працівників міліції. При цьому директор зазначила, що подія конфлікту була зафіксована за допомогою відеоспостереження, про використання якого знали як батьки так і діти, оскільки відповідне оголошення міститься на дверях школи, а також про що було повідомлено на загальних зборах.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що у вересні 2013 року вона заміняла одного з вчителів. Першого разу коли обвинувачена привела до неї на урок свою доньку, вони разом зайшли до класу. Обвинувачена відразу підійшла до ОСОБА_3, шарпнула його за вухо та почала питати на якій підставі він обзиває її доньку. Наступного дня обвинувачена зайшовши до спортзалу, де йшов урок фізкультури, відразу попрямувала до ОСОБА_3, почала шарпати ОСОБА_3, якого вона (свідок) намагалась захистити, закриваючи собою так, що дитина була у неї за спиною. При цьому обвинувачена намагалася дістати дитину руками. Під час конфлікту обвинувачена кричала та махала руками. Як пояснила свідок, обвинувачена намагалася достати потерпілого руками, який був за спиною у свідка, шарпала його, прямих ударів по обличчю йому не наносила, могла лише необережно зачепити рукою.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що працює психологом ЗОШ № 10. Під час подій, які відбулись 18.09.2013 року вона не була присутня у спортзалі. В приймальну до директора, де вона знаходилась, зайшов ОСОБА_3, який був червоний, заплаканий та говорив, що його б'є мама. Коли вона спитала чия мама, він сказав, що це мама ОСОБА_10. Свідок повідомила про це директору і та відразу пішла до спортзалу, потім вона чула, як директор і ОСОБА_1 про щось голосно спілкувались.
Свідок ОСОБА_10, малолітня донька обвинуваченої, в присутності свого законного представника, суду пояснила, що 18.09.13 року вона разом з мамою прийшли на урок фізкультури. Її мама - ОСОБА_1 хотіла взяти за руку ОСОБА_3, щоб потім відвести того до директора. Проте, ОСОБА_3 вирвався та втік у куток спортзалу та став терти собі щоки, проте не плакав. Оскільки коли ОСОБА_1 пару разів намагалася взяти ОСОБА_3 за руку, а той виривався, то намагаючись припинити це, - втрутилась вчителька. Як зазначила свідок, після того що трапилось, вона не бачила синця на обличчі у ОСОБА_3, у нього були лише червоні щоки.
Під час судового розгляду даного кримінального провадження пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні нею злочину, передбаченого ст.125 ч.1 КК України, - не знайшло свого підтвердження, оскільки дослідженими в судовому засіданні доказами не було доведено, що в її діях наявний склад злочину, передбачений ч.1 ст.125 КК України. Зокрема, відсутні належні докази того, що виявлені у потерпілого ОСОБА_17 тілесні ушкодження у вигляді садна на верхньому віці правого ока утворилися саме в результаті протиправних і умисних дій ОСОБА_1 (тобто що саме такі наслідки перебувають у причинному зв'язку із діями обвинуваченої), так само як і не доведено її умисел на спричинення саме таких тілесних ушкоджень потерпілому.
Згідно вимог ч.3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно із ч.1 ст.125 КК України встановлена кримінальна відповідальність лише за умисне легке тілесне ушкодження. Характерною ознакою суб'єктивної сторони даного складу злочину є лише умисна форма вини.
Суд, дослідивши під час судового розгляду даного кримінального провадження всі зібрані та надані сторонами докази і оцінивши їх в сукупності із врахуванням вимог ч.1 ст.89 КПК України, вважає, що у судовому засіданні наданими стороною обвинувачення доказами не доведена вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст.125 ч.1 КК України, що в свою чергу свідчить про відсутність в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а тому вона має бути виправдана з огляду на наступне.
Жоден із свідків, які були допитані в судовому засіданні не зміг чітко пояснити скільки ж саме обвинувачена нанесла ударів потерпілому по обличчю, та в яку саме частину обличчя (ліву чи праву). Ніхто із свідків, допитаних під час судового розгляду даного кримінального провадження, - не зазначив про те, що бачив на обличчі потерпілого після події, що сталася, садно, яке було виявлено експертом під час проведення експертизи на верхньому віці правого ока ОСОБА_3 Всі свідки говорили про те, що потерпілому було нанесено кілька ударів по обличчю (свідок ОСОБА_9 стверджувала, що удар був лише один, свідок ОСОБА_14 - кілька) і після заподіяного у нього було червоне обличчя та він плакав. Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що не бачила, щоб обвинувачена наносила прямі удари по обличчю потерпілого. Так само і потерпілий ОСОБА_3 не пояснював суду, що безпосереднім наслідком дій обвинуваченої ОСОБА_1 стало виникнення у нього садна на верхньому віці правого ока.
Хоча згідно із висновком судово-медичного експерта ОСОБА_18 №379 від 27.09.13 року, який він повністю підтримав, роз'яснивши його в порядку ст.356 КПК України, - у потерпілого ОСОБА_3 і було виявлено тілесне ушкодження у вигляді садна на верхньому віці правого ока (яке за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень), що виникло від дії тупого предмету, із зазначенням про те, що можливе його виникнення від удару рукою людини у проміжок часу від однієї до трьох діб на момент проведення експертизи, проте, на переконання суду, зазначений висновок експерта та його показання в суді, самі по собі, без сукупності інших доказів, не можуть слугувати єдиним доказом винуватості обвинуваченої ОСОБА_1 в нанесенні цих тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_17
Не підтвердив факту умисного нанесення обвинуваченою удару потерпілому в праве око з відповідними наслідками у вигляді легких тілесних ушкоджень у формі садна на верхньому віці правого ока і відеозапис з камери спостереження від 18.09.13 року, переглянутий в судовому засіданні (а.к.п.55). З наданого стороною обвинувачення та переглянутого в судовому засіданні відеозапису з камери спостереження в спортзалі школи №10 м.Вознесенська від 18.09.13 року (проміжок час з 8.46.15 по 8.47 годин) - не було виявлено даних, які б підтверджували той факт, що обвинувачена умисно нанесла удар в праве око потерпілому ОСОБА_3 чи пошкрябала йому праву верхню повіку. Оглянутий запис не підтвердив факту умисного нанесення обвинуваченою удару потерпілому по обличчю, натомість як підтвердив її покази про те, що вона лише намагалася взяти його за руку. Крім того, судом враховуються пояснення судово-медичного експерта ОСОБА_18, який був присутнім при перегляді зазначеного відеозапису і суду пояснив, що дані, отримані з камери спостереження однозначно та беззаперечно не підтверджують того факту, що у результаті зафіксованих на записі дій обвинуваченої у потерпілого могли виникнути саме такі тілесні ушкодження, про які йдеться у його висновку.
Наданий відеозапис із камер спостереження суд вважає належним та допустимим доказом, враховуючи положення п.3.4 Рішення Конституційного суду України від 20.10.2011 № 12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, - відповідно до якого Конституційний Суд України виходить з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні. При оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому частиною другою статті 66 Кодексу, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.
Згідно із ч.1 ст.85 КПК України судом не може бути розцінено та прийнято до уваги як належні докази за даним кримінальним провадженням показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_16, - які взагалі самої події не бачили та свідка ОСОБА_12, який не бачив, щоб обвинувачена наносила удари потерпілому, оскільки в той момент перевдягався. Так само не є належними доказами та не підтверджують жодної із обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно із ч.1 ст.91 КПК України - фактичні дані, що містяться в рапорті про виявлення кримінального правопорушення від 18.09.13 року (а.к.п.56), заяві директора ЗОШ №10 м.Вознесенська від 18.09.13 року на ім'я начальника Вознесенського МВ УМВС про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності (а.к.п.57), протоколі про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 18.09.13 року (а.к.п.58), протоколі огляду від 27.09.13 року (а.к.п.63), інформації на запит прокурора про притягнення обвинуваченої до адміністративної відповідальності більше ніж за рік до моменту вчинення правопорушення, за яким їй пред'явлено обвинувачення (а.к.п.95).
Згідно зі ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Частина 5 ст.9 КПК України передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, суд оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.12 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення ЄС від 11.07.13 року у справі «Вєренцов проти України»).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не зібрано достатньо незаперечних доказів, які б у своїй сукупності доводили, що діяння, яке вчинила обвинувачена ОСОБА_1, містить склад злочину, передбачений ч.1 ст.125 КК України. Можливості для збору додаткових доказів вичерпано, а тому суд вважає за можливе та необхідне виправдати ОСОБА_1 через відсутність в її діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, - виправдати, оскільки в її діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Вирок може бути оскаржений в апеляційний суд Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області протягом 30 днів з моменту його оголошення, а засудженою - в той же строк з дня вручення їй копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя Вознесенського
міськрайонного суду підпис Н.Б.Зубар
згідно оригіналу
Суддя:
