№ 412/11662/2012
провадження 2/412/ 4793/2012
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2012 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Тютюнник М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів і витрат, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 07 вересня 2012 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та судових витрат. Позивач в своєму позові посилається на те, що між позивачем як фізичною особою підприємцем і відповідачем як директором ТОВ «Перонна»були господарські і договірні відносини, виконуючі які позивач перераховував на вказане підприємство кошти; на вимогу відповідача позивач на виконання умов договорів в серпні і вересні перерахував кошти в сумі 14199 грн. 55 коп. на особистий рахунок ОСОБА_2, вказана сума перерахована помилково і визнано це було спочатку і самим відповідачем. Але згодом ТОВ «Перонна» звернулося до господарського суду з позовом до позивача про стягнення заборгованості за договорами цих господарюючих суб'єктів саме на вказану суму і суд цю суму з позивача як борг стягнув, звернення позивача до відповідача з питанням про повернення перерахованої на його картковий рахунок суми позову ні до чого не призвело, що говорить про недобросовісність набувача цих коштів, а господарський суд вказав, що це особисті відносини сторін і тому це питання не вирішив, хоча воно і було поставлене. Отже рішенням суду і документами встановлено, що відповідач як фізична особа отримав кошти від позивача, але на вимогу останнього не повертає їх. На прохання позивача повернути безпідставно отримані кошти і добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. Позивачу завдана шкода. Зараз позивач ставить питання про стягнення з відповідача обумовлених в договорах і перерахованих відповідачу коштах згідно його розрахунку з судовими витратами, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши добуті та представлені докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 як фізичною особою підприємцем і відповідачем ОСОБА_2 як директором ТОВ «Перонна»були господарські і договірні відносини, виконуючі які позивач перераховував на вказане підприємство кошти; на вимогу відповідача позивач на виконання умов договору № 8 від 18 червня 2010 року в серпні і вересні перерахував кошти в сумі 14199 грн. 55 коп. (26 серпня -2399 грн. 55 коп., 14 -2800 грн., 15 -4800 грн., 16 -2500 грн. і 28 вересня 2010 року -1700 грн.) на особистий рахунок ОСОБА_2, вказана сума перерахована помилково і визнано це було спочатку і самим відповідачем. Але згодом ОСОБА_2 від ТОВ «Перонна»звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до позивача про стягнення заборгованості саме за договором № 8 від 18 червня 2010 року цих господарюючих суб'єктів саме на вказану суму (14199 грн. 55 коп.) і вказаний суд цю суму з позивача як борг стягнув, звернення позивача до відповідача з питанням про повернення перерахованої на його картковий рахунок суми позову ні до чого не призвело, а господарський суд вказав, що це особисті відносини сторін і тому це питання не вирішив, хоча воно і було поставлене. Отже рішенням суду і документами встановлено, що відповідач як фізична особа отримав кошти від позивача, але на вимогу останнього не повертає їх, що свідчить про безпідставність набуття відповідачем коштів позивача і недобросовісність набувача вказаних коштів. На прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.
В порушення зазначених норм закону та умов укладених договорів відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, фактично привласнив кошти позивача, безпідставно набувши їх і не повертає, утворилася заборгованість. На неодноразову вимогу позивача на протязі 2010-2012 років повернути суму перераховану суму відповідач відповів фактично відмовою, відповідач кошти на вимогу позивача не повернув.
Таким чином позивач так і не отримав від відповідача вище зазначених коштів і вимушений був звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За умовами домовленості між сторонами одна сторона (позивач) виконує обумовлені в договорі роботи другій стороні, а друга сторона (відповідач) зобов'язана оплати кошти за виконану роботу та прийняти автомобіль. Умови договору позивачем виконано, кошти перераховано на вказаний відповідачем рахунок помилково, рішенням господарського суду кошти з позивача як борг стягнуто, а відповідач безпідставно набуті кошти не повертає.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що свої зобов'язання позивач виконав повністю, вимога про повернення коштів була і неодноразово, відповідач в добровільному порядку грошей не повертає і користується ними до теперішнього часу, набув кошти відповідач за рахунок іншої особи (позивача) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), тому зобов'язаний повернути ОСОБА_1 суму позову. .
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином неправомірними діями відповідача, пов'язаними з не поверненням безпідставно набутих коштів в результаті недобросовісності відповідача позивачу було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).
Згідно з ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі відповідачем цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач ОСОБА_2 повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов'язання стосовно вiдповiдача (крім договірних, зазначених в позові) відносно завданої шкоди, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги незгоду відповідача з позовом, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена.
Позивач при подачі позову сплатив судовий збір, який також потрібно стягнути з відповідача.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити і стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 14199 грн. 55 коп. і судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп., а всього 14414 грн. 15 коп..
Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 510, 526, 527, 530, 599, 1212 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 209, 212 -215, 218 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 14199 грн. 55 коп. і судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп., а всього 14414 грн. 15 коп..
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -
