ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-780/11/0211
Головуючий у 1-й інстанції: Дернова В.В.
Суддя-доповідач: Курко О. П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя: Курко О. П.
судді: Матохнюк Д.Б. Совгира Д. І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України м. Ладижин Вінницької області на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України м. Ладижин Вінницької області про перерахунок пенсії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулась до Ладижинського міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку пенсії.
Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 21.02.11 року позов задоволено:
визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області щодо нарахування та виплати пенсії позивачу не у відповідності зі ст. ст. 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни";
зобов'язано управління Пенсійного фонду України м. Ладижин Вінницької області здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, позивачу як особі, постраждалій від наслідків Чорнобильської катастрофи 4 категорії, згідно ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 03.08.2010 року та виплатити різницю між перерахованою та фактично виплаченою пенсією.
зобов'язано управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області здійснити перерахунок підвищення (доплати) до пенсії позивачу відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за проживання на території підвищеного радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати, з 03.08.2010 року та виплатити різницю між перерахованою та фактично виплаченою пенсією.
зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області здійснити перерахунок позивачу підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, розмір якої встановлений ч.1 ст.28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 03.08.2010 року та виплатити різницю між перерахованою та фактично виплаченою пенсією.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 21.02.11 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ст.ст.197, 183-2 КАС України, проводить розгляд справи в порядку письмового провадження, при цьому згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач є пенсіонером за віком, особою, віднесеною до категорії 4 постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю та має статус "дитини війни".
Позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до положень, ст.ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області, повідомило про відмову в проведенні перерахунку пенсії позивачу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками Ладижинського міського суду Вінницької області про протиправність відмови у проведенні перерахунку пенсії позивачу, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.49 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частина 2 статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті, а згідно ч. 1 даної статті громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Відповідно до ст. 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, віднесеним до постраждалих четвертої категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року до ст. ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були визнані неконституційними і втратили чинність. Аналогічна позиція з даного питання була висловлена і у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007.
Частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Оскільки позивачеві слід визначати додаткову пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян "діти війни" в розумінні статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені вищезазначеним Законом України.
Згідно статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" особам, що належать до соціальної категорії громадян "діти війни", з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік.
На момент звернення позивача до суду нарахування підвищення до її пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень статті 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Всупереч статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач своїми діями допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених статтею 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України м. Ладижин Вінницької області, -залишити без задоволення, а постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 21 лютого 2011 року, -без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Матохнюк Д.Б.
Совгира Д. І.
