Тільки останнім часом тут з’явилося чимало торгово-розважальних комплексів. «Екватор», «Пластилін», «Любава», «Плазма»… Нічні клуби «Манхеттен», «Ультра», «Міленіум», «Холідей»… Самі назви, написані, як правило, латинськими літерами, можуть запаморочити голову кому завгодно.
Один із новоявлених комплексів — «Хрещатик-Сіті» — п’ятирівневий формату Fashion Center, що, як кажуть знавці, відповідає найсучаснішим вимогам. Будівля загальною площею 25 000 квадратних метрів, яка має два наземних та три підземні поверхи, затесалася в саме, можна сказати, культурне серце міста. Буквально через дорогу — обласна філармонія, трохи далі — редакції газет, обласний художній музей, Палац одружень. З іншого боку — музей Кобзаря, обласна телерадіокомпанія. Правда, з архітектурою вийшло непереливки — зовні споруда схожа на великий заокруглений сарай.
Воно й зрозуміло: тоді як колишні керівники міста давали дозвіл на його будівництво, треба було поспішати, аби вдячність забудовників не дісталася комусь іншому. Де вже там було про архітектурні забаганки дбати? Хоча, згідно з тодішнім генеральним планом забудови, саме в цьому місці мав бути зелений сквер, де гуляли б мами з дітками, бив би фонтан…
До речі, у сквері за обласним драмтеатром імені Тараса Шевченка колись уже бив фонтан. Тут у тіні ошатних дерев відпочивали городяни. Вирішили, що це — щонайменше, старомодно. Треба, мовляв, упроваджувати нові архітектурні форми. І впровадили… височенну залізобетонну огорожу, яка уже десяток років не тільки муляє очі, а й заважає городянам нормально пересуватися. А за тією огорожею зяє пусткою величезне провалля, вирите будівельниками для ще одного торговельного центру. Зауважте, обидва названі об’єкти розташовані зовсім поряд із величезним як для Черкас Будинком торгівлі та центральним ринком, численними універмагами, іншими троговими та розважальними підприємствами, ресторанами, кафе…
З одного боку, міські власті нібито вболівають за городян, аби ті не вмерли від нудьги, не були обмежені в послугах торговельників, а з другого — здається, не можуть протистояти натиску тих, хто за будь-яку ціну прагне прив’язати своє торгово-розважальне (так і хочеться сказати: хамство) саме до центру міста. Зрозуміти їх можна: виторг — перш за все. Однак…
Доходить уже не тільки до смішного, а й до плачевного. Недавно виконком Черкаської міськради більшістю голосів ухвалив рішення про надання товариству з обмеженою відповідальністю «Сяйво-плюс» містобудівних умов забудови земельної ділянки на вулиці Хрещатик, 251, де розміщена редакція газети «Черкаський край» та меморіальна кімната-музей Василя Симоненка. Іншими словами, це означає, що міськвиконком своїм рішенням благословив появу біля історичного приміщення, пам’ятки місцевого значення, авторство якої належить всесвітньо відомому архітекторові Владиславу Городецькому, ще одного «сараю» — прибудови до ресторану «Боттічеллі».
Правда, виконувач обов’язків голови Віктор Білоусов призупинив згадане рішення, яким обурюються інтелігенти, краєзнавці, патріоти міста, й виніс питання на розгляд чергової сесії міської ради. Невже гроші сьогодні вирішують все й зовсім позбавляють декого пам’яті, відчуття реальності, зрештою, здорового глузду? Невже в наших душах не залишається місця гордості за досягнення батьків, невже всепоглинаючий потяг до наживи витісняє саме поняття культури?
