Досудебное следствие:

  • - обжалование постановления о возбуждении уголовного дела; защита подозреваемого течение досудебного следствия, при проведении допросов, очных ставок, следственных экспериментов и иных следственных действий;
  • - посещение подозреваемого, обвиняемого в изоляторе временного содержания и в следственном изоляторе;
  • - подготовка и заявление различных ходатайств, жалоб и заявлений;
  • - обжалование избранной меры пресечения в отношении подозреваемого, обвиняемого;
  • - выработка линии и тактики защиты на стадии предварительного следствия;
  • - сбор материала, характеризующего личность обвиняемого; ознакомление с материалами уголовного дела и др..
Защита интересов в суде:

  • - защита подсудимого в суде во время всех судебных заседаний;
  • - заявление ходатайств в суде о постановлении приговора без проведения судебного разбирательства (особый порядок);
  • - подготовка и заявление различных ходатайств, жалоб и заявлений;
  • - выработка определенной линии и тактики защиты на стадии судебного разбирательства;
  • - посещение подсудимого во время нахождения в следственном изоляторе;
  • - изучение материалов уголовного дела и др..;
  • - ознакомление с протоколом судебного заседания и подача замечаний к его содержанию.
Защита на любой стадии:

  • - защита интересов потерпевшего на стадии предварительного следствия и дознания;
  • - защита интересов потерпевшего в суде любой инстанции, подробное изучение материалов уголовного дела;
  • - подготовка и заявление ходатайств;
  • - заявления гражданского иска;
  • - составление кассационной жалобы и подача его в суд кассационной инстанции;
  • - участие в судебном заседании, назначенном по кассационной жалобе потерпевшего или представлению прокурора.

Бездумне роздавання наукових ступенів страшніше від «експорту» вчених

    Бездумне роздавання наукових ступенів страшніше від «експорту» вченихДоктор технічних наук, член-кореспондент НАН України, лауреат Державних премій в галузі науки і техніки СРСР і України, Станіслав ОШКАДЬОРОВ

    Якщо говорити про втрати, яких зазнала Україна за останні двадцять років, то більшість наших співвітчизників передусім назвуть розрив економічних зв’язків, занепад у багатьох галузях промислового виробництва, сільському господарстві. Однак у цей перелік дуже рідко потрапляє наука, хоч втрати в ній, коли замислитись над перспективою розвитку країни, чи не найстрашніші.

    У всіх високорозвинених державах інтелект завжди був і є рушієм технічного прогресу, а його кращі представники — гордістю країни. У нас же відбувся явний перекіс в оцінці суспільно значущих речей. І як наслідок — власника гаманця, напакованого хай навіть краденими купюрами, цінують і поважають більше, ніж того, хто за інтелектуальними, науковими й моральними якостями у десяток разів вищий. Тому чимало науковців, висококласних спеціалістів у різних галузях, не одержавши змоги реалізувати себе вдома, погоджуються працювати за кордоном, збагачуючи своїми талантами науку та сприяючи розвитку економік інших країн.

    Тож недарма останніми роками в ЗМІ дедалі частіше з’являються публікації, в яких звучить тривога провідних вчених, простих громадян за долю української науки. За кордон виїжджають науковці й фахівці у розквіті сил і таланту, то що ж чекає нашу країну загалом і науку зокрема? І чи справді настільки критичний стан академічної науки, її кадровий потенціал та перспективи розвитку? Саме ці питання стали темою розмови з доктором технічних наук, членом-кореспондентом НАН України, лауреатом Державних премій в галузі науки і техніки СРСР і УРСР, лауреатом премій НАНУ та національних академій інших країн Станіславом ОШКАДЬОРОВИМ.

    Безкровне завоювання

    — Зрозуміло, що головна причина порушення на загальнодержавному рівні нинішніх проблем науки лежить не в площині емоцій чи переживань науковців, умовно кажучи, за окраєць хліба для себе. Передусім вони висловлюють тривогу небайдужих, патріотично налаштованих громадян за майбутнє держави. Йдеться про потенційну небезпеку, яка загрожує переходом нашої країни в другорядні з букетом усіх негативних наслідків для її промислового і воєнного потенціалу, життєвого рівня громадян, зниження їхнього культурного й інтелектуального рівня, на тлі руйнування моральних основ. Адже не дарма древні говорили, що коли Зевс хоче покарати людину, він позбавляє її розуму. А в цьому разі може бути покарано цілу державу.

    — На чому грунтуються такі твердження?

    — Професійні історики можуть навести чимало прикладів з недалекого минулого, коли чітко продуманий удар по науково-технічному потенціалу перетворював могутні держави на слабкі й незахищені. Варто згадати фактично безкровне завоювання Кримського ханства, яке відбулося після переселення 36 тисяч християнських сімей, що були для цієї держави, сказати б, технічним хребтом, із Криму в Приазов’я. Великі кошти, витрачені Російською імперією на фінансування цієї акції, були набагато меншими від тих, які довелось би витратити навіть на маленьку війну. Водночас Росія завдяки цій акції практично малою кров’ю розв’язала проблему завоювання Криму і звільнення південних територій з-під впливу Туреччини.

    Відомо також, що один із проектів зведення переможеної Німеччини до рівня другорядної держави, запропонований Англією, передбачав примусове тотальне переселення науково-інженерного персоналу і висококваліфікованих робітників у сільську місцевість терміном всього на п’ять років. Водночас із переможеної країни як найцінніший військовий трофей у США було вивезено десятки тисяч тонн патентної й технічної документації, найвідоміших вчених і фахівців у галузі фізики, хімії, авіа- та машинобудування, інших галузей. Достатньо лише згадати німецького конструктора Вернера фон Брауна, успіхи якого в ракетобудуванні США увінчалися польотом американських астронавтів, які першими ступили на поверхню Місяця. Ця акція дала можливість США зробити помітний промисловий і економічний ривок, випередивши інші розвинені країни.

    — Але ж ми живемо в мирний час і ніхто начебто не збирається депортувати наших вчених в інші країни?

    — Однак така загроза для України існує. І найстрашніше те, що не з примусу, а добровільно молоді й активні вчені залишають країну. Намагаючись підвищити свій авторитет і наукову значущість, вони вивозять із собою знання, здобуті в наукових колективах, де вони працювали.

    У нас сформувався навіть своєрідний інститут наукових сутенерів, які на замовлення, під виглядом розширення наукової співпраці, організовують виїзд вчених необхідної кваліфікації й потрібної спеціалізації на роботу за кордон. Навряд чи хтось сумнівається, що реалізація такої «транспортно-виїзної» технології — це передусім великі втрати для української науки. Хоч і не все ще втрачено: збереглися школи, де помітно постарілі вчені, лави яких поріділи, ще можуть підготувати собі достойну зміну. Але часу на це залишається дедалі менше.

    Другий шлях знищення науково-технічного потенціалу країни внаслідок його формальної подібності до боротьби зі шкідниками сільського господарства можна визначити як біологічний. Це коли репродуктивні комахи чоловічої статі, яких мало, не можуть конкурувати з полчищами спеціально розведених стерилізованих, так би мовити, клонів. У нас це бездумне роздавання дипломів інженерів і лікарів, наукових ступенів і звань людям, які як спеціалісти і вчені не спроможні підтвердити свої знання на практиці. Усе, формально необхідне для одержання потрібних паперів, нині можна замовити навіть по телефону за порівняно невелику плату. Оголошення з відповідними пропозиціями можна бачити скрізь, навіть у поїздах метро, де їх розміщують за плату за встановленими тарифами. Сервіс цей удосконалюється, а розцінки стають нижчими. А водночас легшає наукова вага не підкріплених реальними знаннями дипломів і атестатів. Ця технологія знищення науки набагато страшніша від експорту наших вчених за кордон.

    Ради із видачі «липових» дипломів і знань

    — Хіба раніше, за часів Союзу, таких випадків не було?

    — Траплялось, але це була не система, як нині, а саме випадки. І зовсім іншого характеру. Це коли співробітники інститутів консультували й допомагали в оформленні дисертації висококваліфікованим виробничникам, проектантам, конструкторам. Але ж інтелектуальний, професійний рівень цих здобувачів відповідав, а часто й перевершував рівень вимог до дисертації. Потрібно було тільки підтвердити рівень кваліфікації дисертацією. І допомога мала суто оформлювальний характер. Нині ж на замовлення, за гроші, пишуть дисертації, статті, доповіді й організують захисти цих дисертацій для малокомпетентних у науці, а часто й просто безграмотних осіб.

    На жаль, у нас це набуло найбільш масового характеру. Хоча, у Росії, де рад із захисту дисертацій майже в сім разів менше, ніж у нас, а наукових працівників — у п’ять разів більше, спостерігається подібна картина. Але там уряд веде жорстку війну аж до розформування тих вчених рад, які виявляються замішаними у видачі «липових» дипломів і звань.

    У нас же натиск інтелектуально і науково не спроможних претендентів на обіймання ласих посад уже тривалий час не зустрічає належної відсічі ні на державному рівні, ні в численних вчених радах з присудження наукових ступенів. Тож і не дивно, що експертиза явної наукової «пустушки», «зшитої» із суміші плагіату, видоєної з Інтернету інформації та псевдонаукових домислів, часто зводиться до формального виконання ритуалу, який не має нічого спільного зі справжнім захистом дисертацій та наукових робіт.

    Нині кількість рад із захисту дисертацій в Україні становить кілька сотень, і більшість із них для об∂рунтування свого існування готові приймати до захисту вбогі за змістом і грамотністю роботи. Деякі керівники бездумно, за будь-яку ціну, намагаються збільшити пропускну спроможність своїх рад. Але хіба можна боротися з інфляцією за рахунок збільшення продуктивності станків з друку грошових знаків?!

    — Але ж так у свідомості широкої громадськості нівелюються і знецінюються наукові звання…

    — Останнім часом загроза, яка нависла над результатами праці багатьох тисяч українських вчених, завдяки зусиллям уряду начебто зменшилась, але не зникла остаточно. Адже радикального зменшення кількості рад зі штампування лженаукових ступенів фактично не відбулося.

    Мені довелося багато років бути членом ВАК СРСР з металургії і членом експертної ради НДР із захисту кваліфікаційних робіт з фізики металів і термообробки. Смію стверджувати, що тоді практики безоглядного роздавання вчених ступенів не могло бути завдяки принциповій висококваліфікованій експертизі праць. Коли ж я спробував ввести таку практику в нас, то відразу зустрів безпрецедентну протидію деяких керівників НАН, які звинуватили мене у прагненні винести сміття з хати. Вони ж «нагнули» ВАК України, змусивши видати диплом доктора наук здобувачу, який явно не заслуговував цього наукового ступеня. Хоч усі науковці країни, які працювали в цій галузі, були солідарні з моєю позицією і морально підтримали мене у тій нелегкій ситуації, за що я їм щиро вдячний.

    Другий бік проблеми, яка існує нині, лежить у моральній площині. Для багатьох із тих, хто живе за принципом «моя хата скраю, нічого не знаю», набагато простіше і зручніше вдавати, що нічого непристойного і надзвичайного не відбувається. Безперечно, боротьба зі злом, бажання вивести на чисту воду різного роду пристосуванців від науки — справа невдячна, яка потребує чимало душевних сил і енергії. Але переступати через грань конформізму і байдужості необхідно хоч би задля самоповаги, щоб не соромно було дивитися в очі колегам і учням.

    — Скажіть, будь ласка, невже так звана втеча умів з України набула такого загрозливого розмаху, що необхідно бити на сполох?

    — Не маю точної статистики, скільки саме науковців і дослідників залишили Україну. Але можу сказати, що близько десятка висококваліфікованих співробітників відділу, який мені підпорядкований, нині працюють у Німеччині, Голландії, США, Англії, Канаді, Фінляндії й Австралії. І не завжди головна мотивація тих українських вчених, які нині рухають вперед науку інших країн, — рівень зарплати. Їх дуже часто приваблює передусім можливість проводити дослідження, працювати на сучасному обладнанні.

    Така «виїзна» модель призводить до того, що навчені за рахунок народу України висококласні наукові співробітники «підгодовують» нашими ідеями і розробками інші країни, сприяючи створенню там наукоємної промислової продукції, яку потім наша країна імпортує. Повернути таких фахівців додому дуже проблематично. Принаймні надію відновити кадрові втрати свого відділу я втратив.

    Чи співмірне фінансування з віддачею

    — Нещодавно довелося спостерігати мітинг під Кабінетом Міністрів, на який зібралися співробітники НАНУ з вимогою збільшити фінансування на науку. Як вважаєте, наскільки реально за короткі терміни підняти її до рівня високорозвинених держав? Зокрема через достатнє фінансування, а також виділення коштів для запрошення в академію молоді, достойної оплати її праці та закупівлі найновішого обладнання?

    — Надати однозначну відповідь на це запитання непросто. Оскільки тугий і чималий клубок проблем, які нині існують, навряд чи комусь до снаги накрити однією «шапкою». Тому виокремити з них одну, найважливішу проблему, розв’язання якої вкаже шлях до подолання інших, дуже складно. Я приміром, повністю солідарний з віце-президентом НАН України Антоном Наумовцем, який чітко заявив, що уряд зробив усе у межах своїх можливостей для фінансової підтримки НАНУ. Водночас вважаю дії деяких керівників її наукових закладів, які організували протестні акції біля Будинку уряду з вимогою збільшити фінансування за рахунок держбюджету, провокаційними.

    — Але ж їхні вимоги були, так би мовити, цілком у рамках законності, й вимагали вони всього-на-всього належного фінансування науки та гідних зарплат.

    — Так, проблема, про яку говорите, безперечно, існує. Адже співробітники нижчої ланки, інженери, аспіранти одержують зарплату, не набагато вищу від прожиткового мінімуму. Особливо це стосується іногородніх аспірантів, більшість із яких перебуває фактично на грані фізичного виживання. Тому вкрай потрібно вишукувати резерви для підтримки тих, хто прийде нам на зміну.

    Але є ще один бік проблеми, яка лежить у площині моральній. Приміром, аргументованої відповіді організаторів протестів на запитання представників Кабміну стосовно того, що зробило керівництво НАНУ для наповнення державної скарбниці, частина коштів з якої могла б піти на поліпшення умов роботи і підвищення зарплат, так і не прозвучало. Зокрема на цілком умотивоване: чи співмірна віддача НАНУ з тими коштами, які виділяють на її утримання та які перспективи в цьому напрямі?

    Водночас ніхто не переймається тим, що в деяких інститутах фінансові справи можна частково залагодити за рахунок прихованих резервів. Зокрема через припинення практики нецільових витрат коштів, безпідставного їх нарахування так званим сумісникам, співвиконавцям та іншим «прилипалам», для яких основна діяльність — поставити підпис у відомості про одержання зарплати. Це явище, до речі, стало особливо поширеним після того, як було знято нагляд за нашими науковими закладами людьми в погонах та знищено органи народного контролю.

    На жаль, непоодинокі випадки, коли високооплачувані співробітники десятками років не видають «на-гора» наукової продукції й приходять лише на роботу в день виплати досить пристойної зарплати. Щоб забезпечити своє безтурботне життя за рахунок держбюджету, виправдати своє перебування на посаді, вони періодично протягом десятиліть можуть надсилати у різні видання одну і ту саму роботу, змінивши в ній лише назву та преамбулу. Мені особисто доводилося зустрічати в матеріалах різних конференцій доповіді, які грунтувалися на результатах одних і тих самих досліджень, оприлюднених ще два — чотири десятиліття тому. Це бачу, безумовно, не лише я, але порядок атестації, який існує, не дає змоги директорам наукових закладів звільнитися від таких нероб у науці. Чому? Передусім тому, що після атестації таких «вчених», яка проводиться найчастіше формально, вони можуть наступні п’ять років, так би мовити, розслабитися і особливо не перейматися науковою роботою. Провести ж позачергову атестацію за чинними правилами не дозволено. А тим часом вони займають місця, на які можна було б узяти молодих честолюбних і перспективних співробітників.

    Проблему пристойного фінансування можна частково розв’язати і за рахунок бережливого і цілеспрямованого використання централізованих коштів, відмовившись від тем, безперспективність яких очевидна. Необхідно ретельно й грамотно розібратися і в тому, кому й за які роботи виплачуються гроші. А також перекрити канали необгрунтованого і нецільового перекачування коштів у «пристебнуті» до НАНУ організації, нарахування високих зарплат їхнім керівникам тощо. Одне слово, за сприяння неакадемічних структур знайти і заглушити всі пробоїни в академічному «кораблі», через які в невідомому напрямку просочуються гроші.

    Промовистий приклад нецільового використання коштів — приміром, фінансування так званих нових тем. Чому так званих? Та тому, що їх уже було виконано десятки років тому з використанням як об’єктів дослідження старих зразків і обладнання без будь-яких перспектив використання раніше одержаних результатів. А їхню потрібність і корисність не вдалося підтвердити за минулі десятиліття. І відбувається це знову ж таки внаслідок формально проведених вченими радами експертиз тем, які не містять новизни.

    Зрозуміло, що обсяги фінансування впливають на швидкість розв’язання завдань під час одержання фундаментальних знань і, що особливо важливо для України, створення на їхній основі перспективних технологічних процесів. Але вирішальне значення тут мають все-таки не гроші, а нові ідеї та підходи до розв’язання завдань.

    Чим вищі творчі здібності, тим менше затрат

    — Наступне запитання стосується формування кадрового потенціалу науки. Можливо, доцільно повернутися до напрямів і розвивати далі ті, в яких минулими роками було одержано результати дуже високого рівня?

    — Наука і технології не є статичними, вони апріорі не можуть стояти на місці. А нові завдання можуть успішно розв’язувати дослідники з відповідною підготовкою, яких необхідно забезпечити сучасним експериментальним обладнанням. І що вищий рівень різнобічної підготовки дослідника, то відчутніша дія принципу зворотної пропорційності. Його сутність у тому, що чим вищі творчі здібності, тим менші матеріальні затрати на розв’язання завдань та їхню реалізацію. Тому поступальний розвиток наукового пошуку з високою його результативністю вимагає перманентного зростання рівня і цілей поставлених завдань, підготовки кадрів з новим мисленням, високими креативними здібностями і мобільністю. Це означає, що активний і допитливий розум і здатність до ризику кандидата в наукові працівники повинні поєднуватися з упевненістю в собі, оптимізмом і конструктивним мисленням, здатністю максимально використати весь багаж знань для розв’язання проблеми. Людей з такими якостями дуже мало, і вкрай потрібно буде зробити дуже багато для їхнього розвитку. Загалом же тема підготовки кадрів для наукової й управлінської еліти багатопланова і потребує окремого обговорення.

    Стосовно питання можливості повернення наукового пошуку до тих напрямів, де раніше було одержано нові результати, то навряд чи це варто робити з оглядну на такі міркування. Існує принаймні три групи об’єктивних причин, які вказують на недоцільність вибору такого шляху. Перша пов’язана з тим, що нові знання, опубліковані в багатьох виданнях, стали відомими всьому світу, а також ідеї вже втілені в різні технології та вироби, придбані багатьма країнами.

    До другої причини належить брак інтересу або його повне згасання до нових наукових розробок з боку розтрощеної майже до фундаменту вітчизняної промисловості та галузевих секторів науки, які раніше могли випускати наукоємну продукцію. А працювати нашим дослідникам на закордонного споживача, який бере участь у фінансуванні розробок суто символічно, навряд чи варто навіть з моральної точки зору. Оскільки кошти нашої країни в таких схемах начебто міжнародного співробітництва буде витрачено в інтересах аж ніяк не вітчизняного виробника, а конкурентів.

    Третя ж і головна причина в тому, що досі немає довгострокової стратегічної програми розвитку країни, яка б базувалася на всебічному аналізі стану справ у державі й містила перелік магістральних шляхів розвитку таких життєво важливих галузей, як охорона здоров’я, екологія, енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, сільське господарство та інші. За логікою, оскільки йдеться, по суті, про національну безпеку держави, провести всю цю роботу мала б РНБО спільно з усіма відомствами і Кабінетом Міністрів. Однак широкій громадськості досі нічого не відомо про проведення такого об’єктивного і всебічного аналізу.

    — У Національній академії наук України на тлі скорочення її чисельності відбувається помітне старіння співробітників, так би мовити, вищої кваліфікації. Яким бачите майбутнє академії, якщо ці тенденції зберігатимуться?

    — Почну з того, що фізіологічне старіння наукових співробітників розглядати однозначно як негатив, мабуть, не варто. Старіння насправді починається з моменту втрати здатності вчитися й аналізувати, із втратою креативних здібностей і здатності сприймати чужі ідеї, ламати під їхнім впливом усталені стереотипи тощо. Зрозуміло, що, коли виходити з таких критеріїв, то дата запису в метриці жодної ролі не відіграє.

    Стосовно ж скорочення чисельності наукових співробітників у системі академії, то хоч загальні цифри мені не відомі, сама тенденція чітко помітна.

    — Тоді спробуймо це зробити, спираючись на дані вашого Інституту металофізики.

    — Спробуємо. В нашому інституті, який був одним із найбільших такого профілю в Союзі й світі, наприкінці 1980-х налічувалося понад 1600 співробітників, нині — менш як 600. Це попри те, що значно зросла кількість так званого обслуговуючого персоналу, що легко побачити, порівнявши списки того часу і нинішні. Щоправда, не зовсім зрозуміло, хто і кого обcлуговує.

    Знищено в інституті й технологічну базу. Помітно знизилася кваліфікація наукових співробітників, для багатьох із яких Інтернет став головним умістилищем знань і за допомогою якого вони готують не переобтяжені новими знаннями звіти. Чисельність останніх зросла принаймні втричі. А відбулося це внаслідок того, що хтось із функціонерів президії академії розбив тематику наукової діяльності на три напрями: цільову, пошукову і прикладну. Раніше цього не було — всі відділи інституту розробляли теми, і показником ефективності їхньої роботи були конкретні результати запровадження нових розробок у промисловість.

    Знизились і обсяги фінансування інституту, внаслідок чого керівники підрозділів мають додатковий головний біль і придумують, кого і на який термін ставити на ці подрібнені теми. Планово-економічний відділ інституту теж перевантажений роботою, розподіляючи дистрофічне фінансове джерело між багатьма надуманими керівниками, каналами в умовах таких самих непродуманих обмежень щодо відряджень, оплати робіт за госпдоговорами тощо.

    Усе це в підсумку забирає час, який можна було б присвятити науковій роботі, знижує її ефективність. На керівників підрозділів покладено додаткові обов’язки із забезпечення співробітників відділу витратними матеріалами для оргтехніки і її ремонт, вони повинні дбати про придбання всього — від паперу і клею до віників, труб водопостачання, різних приладів, термічних печей, терморегуляторів, оливи для вакуумних насосів і самих насосів. Навіть метали для дослідів, яких фактично немає, беруть із запасів двадцятирічної давності. Ось чому більшість співробітників вже не одне десятиріччя звітує голими формулами, дієвість і ефективність яких експериментально не доведена.

    — Картина, змальована вами, не вселяє оптимізму. Чого ж тоді чекати від науки в найближчому майбутньому?

    — Якщо дбати про її розвиток і орієнтацію на нові напрями, то кардинальні зрушення можливі, зокрема в нашому інституті за умови поліпшення фінансового забезпечення. Але тільки тоді, коли гроші спрямовуватимуться справді на науку, а не на навколонаукові забаганки. Потрібно йти в ногу з часом, і, якщо це можливо, навіть випереджати його.

    На відомому зібранні, присвяченому науці Росії в ХХІ столітті, за участю Нобелівських лауреатів, було заявлено, що її майбутнє буде пов’язано з розвитком наук біологічного профілю. Дослідження в цій галузі належать до фундаментальних, оскільки допомагають зрозуміти таємницю живої матерії. З другого боку їхня мета — підвищення стандартів і тривалості життя. При цьому окупність вкладень тут удвічі більша, ніж будь-яких робіт технічного напряму. І якщо брати ці орієнтири, то стає очевидною необхідність оновлення кадрового складу дослідників з новим мисленням в академічних інститутах. А роботи тут вистачить і математикам, і фізикам, і спеціалістам з інформації та багатьом іншим.

    І насамкінець згадаймо з довгого переліку світлої пам’яті імена багатогранних учених Олександра Давидова, Миколи Амосова, нинішніх науковців і організаторів науки Ганну Єльську, Олега Кришталя, Василя Чехуна та інших світового рівня біологів, фізіологів та медиків. Безсумнівно, саме ті напрями, які вони представляють у науці, визначатимуть її розвиток і майбутнє, зокрема обличчя нашої Національної академії наук.

    Василь ТУГЛУК, «Урядовий кур’єр»

    ДОСЬЄ «УК»

    Станіслав ОШКАДЬОРОВ. Народився в 1937 р. у м. Ульяновськ (Росія). У 1960 р. закінчив металургійний факультет Київського політехнічного інституту за фахом «фізика металів», а також аспірантуру при Інституті металофізики НАН України за фахом «фізика твердого тіла». Здобув другу вищу освіту з соціології та економіки.

    Урядовий Кур'єр

    Рейтинг: 4.9/5, основан на 25 голосах.
    Консультации Адвоката
    Рекомендовано адвокатом

    Это Вас точно заинтересует

    Про звільнення О. Чорного з посади начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, Президент України

    Указ  Президента України Звільнити ЧОРНОГО Олександра Васильовича з посади начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області. Президент України

    У ставках купатися і рибалити можуть усі

    З 1 липня в Україні діє новий порядок оренди водойм. Він визначається Типовим договором оренди водних обєктів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів від 29 травня цього року. Особливість ...

    Про внесення змін до постанови НКРЕ від 28.12.2011 № 169, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики

    Про внесення змін до постанови НКРЕ від 28.12.2011 № 169 Відповідно до законів України «Про засади функціонування ринку природного газу» ( 2467-17 ), «Про природні монополії»( 1682-14 ) та Указу Президента України від 23.11.2011 № 1059( 1059/2011 ) «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики», до Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації( v0983227-02 ), затвердженої постановою НКРЕ від 04.09.2002 № 983, та Процедури встановлення та перегляду НКРЕ тарифів на транспортування, розподіл, постачання природного газу, зберігання (закачування, зберігання та відбір) природного газу, транспортування нафти, нафтопродуктів, аміаку магістральними трубопроводами ( v0749227-09 ), затвердженої постановою НКРЕ від 25.06.2009 № 749, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, ПОСТАНОВЛЯЄ:

    Про внесення зміни до розпорядження Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.08.2008 № 99-р, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики

    Про внесення зміни до розпорядження Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.08.2008 № 99-р Відповідно до Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики( 1059/2011 ), затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1059, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, ВИРІШИЛА:

    Адвокат по уголовным делам
    Об адвокате
    Огромное спасибо всем, кто работал над созданием сайта. Этот интернет сайт -,действительно, сейчас - единственный в своем роде. Здорово, что есть такие полезные интернет порталы. Этот интернет проект очень многообразен в использовании. На нем удобно работать - просто и быстро.

    Добрый вечер!
    Статьи по уголовному праву
    Как выжить в тюремных условиях

    Как выжить в тюремных условиях В каждой тюрьме прописка индивидуальна, и организовывается по-своему. Зачастую старшины тюремных бараков задают вопросы с ...

    Сайт для заключённых

    Сайт для заключённых Что можно, а чего нельзя на сайтах для заключённых?!

    Новости Адвоката
    Как уберечься от рейдеров

    Как уберечься от рейдеров Потенциальный захватчик обращается в суд для истребования задолженности. А суд отсылает уведомления по юридическому адресу, с которого ему никто не подает признаков жизни ...

    Мошенники воруют деньги на свадьбах

    Мошенники воруют деньги на свадьбах На одной из вечеринок поймали группу мошенников, которые под видом гостей шмонали сумки и куртки сидящих в зале. ...

    Свидание с интернета закончилось похищением...

    Свидание с интернета закончилось похищением Сотрудниками отдела полиции был задержали молодой человек в возрасте 26 лет в подозрении на похищение девушки. .

    41ebf10dce7534d25f6b070acb6e9de0