Водночас вони доволі влучно відображають похмуру картину семи днів, з 5 по 11 лютого 2013-го, коли знічев’я замовк весь державний радіоефір і велику європейську країну охопила тривожна незрозуміла тиша. Обірвалася на півслові передача Першого Національного, згас «Промінь», заклякла «Культура»… Що це було, достеменно ніхто не пояснив, тож кожен змушений шукати відповідь сам.
Щоправда, ця тиша не була стерильною. Мандруючи частотами приймачів, можна було надибати на нудний, як зубний біль, шансон 1980-х, малоцікаві поради жвавої ведучої щодо приготування коктейлів (авторка чесно зізналася, що до роботи на радіо працювала в барі), важкий рок, який намагається полегшити словесними інсинуаціями колишня легенда Бі-Бі-Сі на одній з FM-станцій, та кілька релігійних повчань дзвінкоголосих пасторів різних віросповідань.
Найбільше насмішила «Ера», яка в недешевий ранковий час узвичаєно «забивала» ефір… радіотрансляцією свого телеканалу, годуючи слухачів-глядачів на сніданок черговою порцією мильного серіалу «Чаклунка».
Розрекламована «Колумбія 70-х» до болю нагадувала щось знайоме: губернатор, якому звільнена за вільнодумство вчителька ворожить на попелі сигари; дзвін монет у кабінеті судді-хабарника; пристрасті довкола підпільного бізнесу… Якби ще губернатора не називали сеньйором, а ворожили на звичайному цигарковому «бичку», то можна було б сприйняти почуте як значно ближчі до нас реалії.
Українське радіо прикро мовчало. І лише 8-го, у п’ятницю, країна дізналася із соцмереж, що Національна радіокомпанія України (НРКУ) 5 лютого 2013-го змушена була вимкнути радіоефір, оскільки бюджетні видатки на трансляцію її програм було «зменшено в рази проти минулого року».
А ще через кілька днів в Інтернеті з’явилося повідомлення, що за дорученням керівника уряду виділено кошти на відновлення трансляції Українського радіо. Уранці 11 лютого знайомий голос професійного диктора обнадійливо поінформував: «Ми знову в ефірі!» і країна ожила. Та прикрий інцидент знову-таки не одержав належного реагування: адже це вперше з часу останньої війни Українське національне радіо мовчало впродовж тижня.
І нині, схоже, ситуація нагадує картину з популярної раніше пісні: «Загін не помітив утрати бійця». З’ясувати в керівництва НРКУ офіційну версію тижневої відсутності трансляції державного радіомовлення не вдалося: у ці непевні «глухі» часи і більшість телефонів прикро мовчали.
Від кого ж у такому разі очікувати бодай якоїсь реакції?
Скажете, від громадськості? Та їй, збайдужілій, вочевидь, комфортно в Інтернеті: тамтешня інформація цілком забезпечує віртуальну причетність до вищого світу, олігархо-політичного бомонду, водночас цементуючи в молодих душах стійку відстороненість від реальних суспільних проблем.
Народні обранці, як влучно підмітив один коментатор зі столичного радіо, вимагають належних їм 10 хвилин ефіру лише в кінці каденції, щоб «засвітитися» перед новими виборами. А нині на наші з вами кошти радше піарять себе, улюблених, на мажоритарних округах чи тішаться старовинною народною російською забавою «стінка на стінку».
Інтелігенція, яка хоч і асоціює себе на загал із совістю нації, теж не перейнялася такою «дрібничкою», як тижневе мовчання державного радіо. Розпорошивши свій загал по «гуртках за інтересами», багато хто з колишніх ідейників націонал-патріотичного спрямування вперто ризикує скотитися на манівці хуторянства: та книжку про гуцульські страви пише, той французам французькою нашу історію переказує, мовляв, це дуже наш імідж у світі піднімає.
Колег-радіожурналістів і звинувачувати важко: новина про відключення НРКУ їх просто приголомшила. Ось і принишкли в очікуванні чергових імовірних скорочень та звільнень — подейкують, що бюджетне фінансування Національній радіокомпанії таки зменшили відчутно, а виділені щойно кошти передбачені лише для трансляції, яку, не зайве буде сказати, у державних стінах та на державному майні здійснює… приватна компанія.
