Рівненські фермери розказали, почім нині кусень їхнього хліба
Традиційний зліт фермерських родин пройшов на Рівненщині. І проблеми, що на ньому озвучувалися, теж уже традиційні. Щоправда, цього разу до них додалися й нові. Достукатися до тих, хто вершить долю села, і розповісти їм, почім нині кусень фермерського хліба, рівненська делегація планує на Всеукраїнському з’їзді фермерів, який пройде у Києві 15 лютого.
Що ж сьогодні найбільше турбує людей, котрі встають раніше від сонця, а йдуть спочивати пізніше від нього? Як зробити так, щоб, за влучним висловом одного з фермерів, були вони на своїй рідній землі не лише горбатими, а й багатими?
Фермер вболіває за землю не менше, ніж столичний чиновник. Фото Oлександра ЛЕПЕТУХИ
— Для цього чимало робить місцева влада, — каже голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Рівненщини Дмитро Українець. — Перші особи області особисто заглиблюються в наші проблеми. Скажімо, ми — єдина область в Україні, де на 5 років прийнята програма підтримки фермерів з наданням їм безвідсоткових кредитів з коштів обласного бюджету. Хоча ці 50 тисяч гривень і невеликі гроші, а все ж таки підтримка. Або таке: якщо раніше продуктами харчування бюджетні установи забезпечували посередники, то вже цього року наші фермери завезли свою продукцію в лікарні краю, в інтернати. На черзі — забезпечення шкіл. Тобто, за підтримки влади ми уникнули посередників і доставляємо екологічно чисті, до того ж дешевші овочі до споживачів прямісінько з поля.
Разом з тим, нарікають фермери, і картопля, й овочі, а тепер ще й цукровий буряк, повністю збиткові. Тут уже все залежить від держави, яка встановлює квоти на цукровий буряк й імпортує картоплю, хоча маємо власне перевиробництво. Крім того, вже 5 років поспіль фермери не отримують із держбюджету 30-відсоткового відшкодування за придбану техніку — хоча Закон «Про фермерське господарство», де це прописано, ніхто не відміняв.
Немає відповідної законодавчої бази для розвитку особистих селянських господарств, яких лише на Рівненщині близько 200 тисяч. Неабияк допікає фермерам диспаритет цін, а ще — ускладнення процедури укладення договорів оренди. Та чи не найбільше — постанова Кабміну про запровадження сівозмін. Її дію кілька разів відтерміновували. А вже з 1 січня цього року вона набрала чинності: звісно ж, разом зі штрафами за те, що не розроблена структура посівних площ (а лише її план коштує 10—12 тисяч гривень).
От рівненські фермери в один голос і кажуть: дію згаданої постанови потрібно знову відтермінувати: принаймні до кращих для українського села часів. Адже вони, зокрема, на Поліссі, працюють у складних кліматичних умовах, на меліорованих землях.
— Якщо вода на наших полях стоятиме до липня, то яка тут сівозміна? Або нехай її робить за свої гроші держава — оце й буде реальна підтримка фермерів, — каже голова фермерського господарства «Мальвіна» з Костопільського району Людмила Цимбалюк. — Ми розуміємо, що все кукурудзою й ріпаком не засієш, що від цього втрачає земля, але як говорити про сівозміну за непрогнозованих і вкрай нестабільних цін на нашу продукцію? І невже в Києві думають, що фермер менше вболіває за долю землі, ніж чиновник, який це придумав? Ми за землю дбаємо, адже хочемо, аби на ній господарювали наші діти й онуки.
— Фермерська сім’я області хоч і невелика, але здорова й дружна, — каже голова обласної ради Юрій Кічатий. — Я не закликаю вас заливати молоком Європарламент, але ми маємо відстоювати інтереси селян та фермерів, бо це насамперед інтереси нашої аграрної області. Гадаю, на з’їзді ці питання треба ставити, як кажуть, руба. Обласна ж влада, в свою чергу, збільшить кредитування фермерів з обласного бюджету з 50 до 100 тисяч гривень.
