Цивільний шлюб — перевірка стосунків, уникнення відповідальності чи спосіб заробітку?
Як ставиться молодь до офіційного шлюбу та цивільних відносин? Це з’ясовували фахівці Херсонського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Під час «Тижня безпечної поведінки» вони провели анонімне анкетування у трьох професійно-технічних закладах освіти Херсона. З’ясувалося, що більшість опитаної молоді, а це — понад 83,6%, — позитивно ставиться до цивільних шлюбів. А 65,9% вітають те, що їх кількість зростає. Можливо, «штамп у паспорті» нині перетворюється у просту формальність? Бо ж скільки є зареєстрованих пар, у яких люди фактично чужі одне одному. Однак не все так просто.
Нас вінчали не в церкві…
Моя колега Марина, ознайомившись із результатами дослідження, зауважила:
— Так, у студентському середовищі «співмешкання» досить поширене, особливо якщо у гуртожитках. Називають «цивільним шлюбом», а насправді це хлопці полегшують собі життя. «Дружина» пере-готує-прибирає, сподіваючись на майбутній похід до РАЦСу. Але, зазвичай, завершивши навчання, «чоловік» її кидає…
«Я з тобою ніколи не одружусь, я краще з’їм перед РАЦСом свій паспорт» — пам’ятаєте ці слова з хіта 1990-х? Пісня, звичайно, жартівлива, але…
Фахівці кажуть: ще в 2002 році, під час перепису населення, з’ясували, що кожен десятий шлюб в Україні цивільний. Нині ж, за даними, які ми знайшли в Інтернеті, приблизно 12% пар живуть без реєстрації. Хоча навряд чи офіційна статистика може підрахувати їх точну кількість.
Цікава річ. Ми звикли вважати цивільним шлюбом, коли пара живе подружнім життям, не реєструючи відносин. Та, заглибившись в «історію питання», побачимо, що поняття цивільного, або громадянського, шлюбу означає, що йдеться все ж про офіційно оформлені стосунки. Просто не в церковних інституціях, а у світських. Ще у 16 столітті в Нідерландах людям, які не могли повінчатися через належність до різних релігійних конфесій, дозволялося реєструвати шлюб у «меріях». Те, що нині називаємо цивільним шлюбом, суспільство засуджувало, а діти, народжені в такому «співмешканні», вважалися незаконнонародженими. І лише набагато пізніше, десь у 19 ст., суспільство стало терпиміше ставитись до незареєстрованого спільного життя.
У нас же поширенню «співмешкання», мабуть, можна завдячувати революціонерці Олександрі Колонтай, яку називають засновницею «вільного кохання». Але й вона з часом одружилась офіційно. Вона ж запровадила в радянській державі органи реєстрації громадянського стану. В суспільстві, де насаджувався атеїзм з усіма його «похідними», люди загалом спокійно сприйняли узаконення «світського» шлюбу (церковного з 1919 року держава вже не визнавала). Але й тоді не надто віталося «співмешкання», хоча в інших країнах воно ставало явищем дедалі звичнішим. У нас же після перебудови набув популярності так званий «пробний шлюб», коли молоді люди перед тим, як піти до РАЦСу, хотіли зрозуміти, чи не розіб’ється любовний човен об скелі побуту ще в перші місяці, а то й тижні співжиття…
До речі, 57,5% учасників опитування, проведеного у Херсоні, спокійно ставляться до «пробного шлюбу» і вважають, що спочатку варто пожити разом, щоб перевірити стосунки. А 67,1% респондентів переконані, що в разі невдачі можна без мороки «розбігтися». На запитання ж, що є головним для офіційного оформлення стосунків, 97% відповіли, що любов та почуття. Невже ж у цивільному шлюбі можна обійтися без них?
Все починається так романтично... Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
Хто вважає себе холостяком?
Втім, за життєвими спостереженнями, якщо людина ставиться до сімейного життя справді відповідально, то штамп у паспорті для неї скоріше статус, яким вона гордиться. А цивільні шлюби, за спостереженнями фахівців, не позбавлені ознак меркантильності.
— Цей невеличкий зріз, який ми зробили своїм опитуванням, викликає занепокоєння, адже руйнується інститут сім’ї, — аналізує результати анкетування фахівець із соціальної роботи Херсонського міського центру Олена Ломакіна. — Спершу може здатися, що у цьому нічого дивного немає, адже молоді притаманні вільні стосунки. Але негативне ставлення до офіційно зареєстрованих шлюбів стає тенденцією. Якщо ще наприкінці ХХ ст. люди брали офіційний шлюб у віці 21—24 років, то нині середній вік тих, хто одружується, виріс до 25—30 років. Це зумовлено кількома чинниками: соціально-економічним, суспільно-моральним та психологічним. Поясню. Соціально-економічний чинник — це невпевненість у своєму майбутньому. Суспільно-моральний — суспільство не вимагає офіційного шлюбу (не засуджує «вільних» стосунків). Психологічний — задоволення насамперед власних потреб.
Ми в Інтернеті знайшли аналіз мікроперепису населення, проведеного в 1994 році, де були й дані про шлюбне становище людей. Так ось. Одружених чоловіків виявилося менше, ніж заміжніх жінок. Як з’ясувалося, більшість жінок, які жили у громадянському шлюбі, вважали себе заміжніми, а немало їхніх «цивільних половинок» записували себе холостяками...
— Реєстрація відносин — це така формальність, — казала Тетяна, яка, вважаючи себе законною дружиною, жила три роки без «штампа в паспорті» з чоловіком, який ніде не працював. Коли ж Тетяні його неробство набридло і вона перестала давати чоловікові гроші, раптом почула від нього: «Будь моєю цивільною дружиною!» Звичайно, розпрощалася з «коханим»….
До речі, нині є представники і серед батьків, які спонукають своїх уже дорослих чад жити в «співмешканні», бо… бояться за житлоплощу.
— Ось оженяться вони, житимуть у нас, і невістку треба буде прописати, — каже Зоя Костянтинівна, мама 22-річного Миколи, який зібрався одружуватись. — А якщо захочуть розійтися, то вона, може, претендуватиме на частину квартири! Ні, хай живуть так. От коли батьки невістки куплять їм окреме житло, тоді я погоджусь, щоб діти розписалися…
— Можна сказати, що громадянський шлюб теж має офіційний статус і прописаний у Сімейному кодексі України та є невід’ємною частиною демократичного суспільства, — пояснює юрист міського центру Сергій Петренко.— Але є низка ризиків, які призводять до проблем, здебільшого у жінок і дітей. Наприклад, чоловік та жінка прожили кілька років у цивільному шлюбі, надбали спільне майно, але потім зрозуміли, що не можуть далі жити разом. Що далі? А далі — хтось із них може втратити все спільно набуте, а то й навіть опинитися на вулиці. Або ж будуть тривалі суди, які ще й невідомо чим закінчаться… У гіршому становищі тут зазвичай жінки. Також заручниками обставин часто стають діти.
Мамам-одиначкам платять більше
В одній із соцмереж знайшли таке визначення цивільного шлюбу —«тіньова сім’я».
Коли кажуть «тіньова економіка», «тіньова зарплата», мають на увазі процеси поза державним обліком та контролем. Мотив зрозумілий — щоб не платити податків. Та сім’ю «в тінь» нерідко заганяють теж фінансові чинники. Тільки протилежного плану.
— Цивільні шлюби можна розглянути і через призму фінансову, — пояснює директор Херсонського міського центру Антон Єфанов. — Наприклад, держава гарантує допомогу матерям-одиначкам. Так, це річ необхідна, але багато родин, у яких батьки живуть у цивільному шлюбі, користуються нею, позиціонуючи себе одинаками. Це більше нагадує своєрідний невеличкий бізнес. Бо фактично є сім’я, а юридично — немає… Погодьтеся, це ненормальна ситуація. Тож нашим центром уже зараз, на базі отриманих показників, впроваджуватиметься проект «Сім’я», основною метою якого є захист прав новонароджених дітей, зміцнення інституту родини, збільшення кількості офіційних шлюбів серед молоді. Для отримання вагомішого результату анкетування продовжимо і серед інших цільових груп. На основі одержаних даних скорегуємо плани роботи центру та визначимо конкретні дії у 2013 році. Перший етап плануємо завершити наприкінці лютого, другий (впровадження) — у листопаді, третій (підбиття підсумків та презентація) — у грудні. До речі, додаткових коштів цей проект не потребує і впроваджуватиметься в межах запланованого бюджету 2013 року та відповідно до покладених на наш центр завдань.
ДУМКА ФАХІВЦЯ
Галина ВАСЬКІВСЬКА, кандидат педагогічних наук, м. Київ: