«Урядовий кур’єр» поцікавився, чому не зносять небезпечні для проживання будинки
Скромна одноповерхова споруда за адресою вул. Старовільська, 28, розташована неподалік меморіального музею Короленка у Житомирі, вже кілька десятиріч привертає увагу своїм занедбаним виглядом. Ще у минулому столітті, за рік до Олімпіади-80, цей будинок визнали ветхим, у 2003-му надали будівлі статусу аварійної. Та свіжовипрана білизна, розвішана на подвір’ї напіврозвалюхи, переконує: в ній і досі живуть люди.
Різні країни — різні нормативи
За словами начальника житлового управління Житомирської міськради Світлани Пивоварової, у цьому колись восьмиквартирному будинку нині житловими залишились лише три квартири, в яких офіційно зареєстровані… 25 осіб! Номінально на кожного з них припадає по 2,8 кв. м житлоплощі, хоча досі чинний Житловий кодекс ще з часів УРСР передбачає учетверо більшу норму — по 13,65 кв. м.
До речі, нині в країнах Євросоюзу навіть у місцях позбавлення волі на кожного ув’язненого припадає по 12 кв. м, а соціальний норматив для пересічних громадян майже вдвічі вищий — 25 кв. м. Причому, на відміну від держав СНД, фактичний рівень забезпеченості житлом на Заході значно перевищує нормативний і становить, наприклад, у Фінляндії — 33 кв. м, у Франції — 40.
Радянський же норматив, на відміну від європейського, є не нижньою, а… верхньою межею. Тож мешканці аварійних будинків можуть претендувати на нові квартири у «межах 13,65 кв. м на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею у цьому населеному пункті»(пункт 53 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень). У Житомирі, зокрема, цей показник становить 7,5 кв. м на особу.
«Знаменитий» будинок на Старовільській перетворюється на руїну. Фото автора
Аварійну квартиру замінить гуртожиток
Нескладно підрахувати, що для переселення 25 мешканців лише трьох(!) квартир аварійної будівлі потрібно майже 341 кв. м житлової площі. Це за нинішніх цін на нерухомість навіть економ-класу обійдеться не менше ніж у 3 млн гривень. Зрозуміло, що серед масиву п’ятиповерхівок «висотку» не збудуєш. І не кожен потенційний покупець того «місця під сонцем» погодиться віддати за право спорудження двоповерхового офіса щонайменше десяток упорядкованих помешкань. Тим більше, що нині значно простіше і дешевше перетворювати в кафе, магазинчики, салони краси викуплені квартири на перших поверхах багатоповерхівок.
Отож не варто дивуватись, чому на перший погляд «ласа» земельна ділянка досі не зацікавила потенційних забудовників. Зате цілком реальною стала загроза обвалу вже давно аварійної будівлі прямо на голови її мешканців.
—Там зареєстровано 25 осіб, — каже Світлана Пивоварова. — Та фактично живуть лише четверо. Решта — у найманих квартирах або у родичів, четверо дітей шкільного віку в інтернатах. На жаль, єдина альтернатива, яку може запропонувати міська влада, — це місця у цілком упорядкованому соціальному гуртожитку.
От тільки самі переселенці побоюються, що надані їм «до отримання впорядкованої житлової площі кімнати для тимчасового проживання терміном до 1 року» стануть постійними помешканнями. А після знесення аварійного будинку їхня проблема втратить гостроту.
Ці побоювання не безпідставні. Адже в Житомирі станом на 1 липня 2012 року у квартирній черзі перебувало 11953 громадяни, з яких 3569 мають право першочергового, а 3433 — позачергового отримання житла. Тимчасом як позаторік усім категоріям черговиків виділили аж… 11 квартир.
Кошти виділяли в спішному порядку
Особливо гостра проблема відселенців для Житомирщини, де, як на Одещині і Харківщині, частка ветхих і аварійних помешкань набагато вища від середньоукраїнського рівня. Наприклад, у Бердичеві його обсяг становить майже 20% площ житлового фонду.
Ситуація, коли на відселення мешканців лише трьох квартир потрібно по 1 млн гривень, загрозлива для всіх без винятку. Жителі аварійних квартир, де, як у домі на Старовільській, вже давно відключене світло, а всі «зручності» — надворі, можуть узагалі не дочекатись переселення. Натомість цілі райони старих міст, зайняті, як, наприклад, у Житомирі і Бердичеві, малоповерховою забудовою ще дореволюційних (!) часів, поступово перетворюються на своєрідні гетто…
Так, у Бердичеві вже були випадки, коли мешканців аварійних будинків спішно евакуйовували з осель, що починали руйнуватися прямо на очах. Кошти для термінового забезпечення цих людей новими квартирами виділялись цільовим призначенням з держбюджету. Хоч на відміну від стихійних лих і надзвичайних пригод обвал аварійної будівлі — явище цілком закономірне і прогнозоване.
Натомість коментарі міських і обласних чиновників, відповідальних за стан ЖКГ, звелись до того, що забезпечення квартирами мешканців аварійного житлового фонду навіть за нині діючими «радянськими» нормами — непідйомне завдання для місцевих бюджетів і малоперспективне за рахунок інвесторів. Тим більше, що в останньому випадку вартість «переселенських» квартир закладатимуть у ціну квартир у новобудовах, які й без того надто дорогі для більшості наших співвітчизників. Та ще і в умовах, коли люди, які не мають права на пільги, опинились у категорії найбільш обділених. Бо нині працюючі сім’ї «непільговиків», напружуючись з усіх сил, збирають гроші, щоб купити квартиру. Та коштів вистачає на житло гіршої якості й меншої площі, ніж те, що отримують від держави безплатно бідніші люди.
