На думку фахівців, у нас розрив між бідними і багатими нагадує прірву
Бідність визнана дискримінацією і порушує права людини. Сумна статистика доводить, що вона губить більше життів, ніж війни чи стихійні лиха. Ті, хто перебуває за межею бідності, щодня стикаються з проблемами нестачі продовольства, житла, не отримують медичного обслуговування, освіти, мають надважкі умови праці.
Працелюбні китайці успішно долають бідність. Фото з сайту en.wikipedia.org
Китай викорінює злидні
— Згідно з Програмою глобального розвитку тисячоліття, затвердженою Генеральною Асамблеєю ООН, кількість людей, які живуть за межею бідності (тобто менш ніж на 1 долар на день), має до 2015 року скоротитися вдвічі, — нагадала старший програмний менеджер Програми розвитку ООН Катерина Рибалко. — Так, у країнах, що розвиваються, кількість таких людей скоротилася із 47% (або понад 2 млрд) у 1990 році до 24% (або до 1,4 млрд) у 2008-му. А у 2010-му їхня кількість порівняно з 1990-м скоротилася вдвічі, тобто поставлене завдання вже виконано. Проте у різних країнах цей процес відбувається по-різному. Так, у Китаї цей показник скоротився з 60% у 1990-му до 14% у 2008-му, а ось у країнах Африки, на жаль, ці темпи значно нижчі.
А ми живемо за своїми стандартами
Завідуюча відділенням дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень Людмила Черенько нагадала, що у 2010 році в Україні проявилися наслідки кризи 2008—2009 років, а тому ми відчували збільшення масштабів абсолютної бідності. Проте у 2011 році вона зменшилася з 16,8% до 14,6%. А отже, якщо так рухатимемося й далі, у 2015 році абсолютна бідність в Україні має зникнути зовсім.
Проте крім абсолютної, існує ще й відносна бідність. І якщо у першому випадку люди насправді недоїдають, не мають де жити, не можуть здобути освіту, то у другому проблема полягає в тому, що доходи населення розподіляються нерівномірно. Навіть якщо в країні розвивається економіка, бідніші отримують пропорційно набагато менше, ніж багаті. І від того розрив між ними стає ще більшим.
Дуже багатими в Україні визнають себе лише 5% населення. Але фахівці впевнені, що ще 10% людей з такими самими статками просто їх приховують. А отже, можна сказати, що заможних в Україні 15% і вони можуть собі дозволити жити за європейськими стандартами. Решті ж доводиться задовольнятися вітчизняними.
Важливим аспектом є те, скільки грошей витрачає людина або родина на харчування. Бідним вважається той, хто витрачає на їжу понад 60% того, що заробляє. Якщо у 2010 році таких в Україні було 41,2%, то у 2011 стало 41,5%. На перший погляд, приріст невеликий, проте порушилася позитивна динаміка. І нині ми перебуваємо на рівні 2006 року.
До того ж у 2011 році збільшилася кількість українців, які самі себе вважають бідними. Якщо у 2010-му таких було 57,8%, то торік стало 60%. У розрізі населених пунктів найнижча бідність — традиційно у великих містах. А ось у невеликих вона за останні роки відчутно зросла. Натомість трохи знизилася у сільській місцевості. Уже четвертий рік спостерігаємо наближення рівня бідності села до міста. Але не тому, що поліпшується життя на селі, а тому, що погіршується воно в містах.
Якщо ж брати конкретно по регіонах, то за останні роки нічого істотно не змінилося. Найменший рівень бідності — у столиці, далі йдуть Івано-Франківська, Львівська, Донецька та Харківська області, де статки в людей більш-менш стабільні. Складна ситуація у Волинській, Кіровоградській, Рівненській, Тернопільській та Хмельницькій областях. Але показники ці, за оцінкою Л. Черенько, не надто критичні.
