Його особливість — цьогорічні «мисливці за голосами» вперше реально відчули те, про що років 15 тому попереджали незаангажовані вчені. Аналізуючи згубну аграрну політику, вони констатували, що вона веде до невідворотних втрат. Чи не найнебезпечніша — вимирання села. Політики, які збиралися цьогоріч збирати там щедрий урожай голосів, розчаровані: зустрічають їх хати-пустки. Воно й не дивно — щороку майже 20 сіл іде у небуття. А кого 20 останніх років найбільше любили політики? Правильно, селян. Хто вважає себе найпрогресивнішим новатором, коли обіцяє щось селу? Однозначно політики.
Але традиційно коли хочуть, щоб електорат їх полюбив, вдаються до архаїчних, над якими вже не кепкують навіть сатирики, методів. От і нещодавно в Київській області один дуже прогресивний чоловік роздавав у селах хліб, сало і календар з власним фото. Коти облизувались. Ще здатні мислити старожили обмінювались враженнями. Мабуть, щось узяти в нас хоче, міркували. Але ж нічого вже не залишилось — майно розтягли, тварин вирізали, землю приватизували. І все ж таки є у нас багатство, стверджували догадливі, — голоси на виборах. «Але чого такий повний чолов’яга привіз подарунки нам, а не туди, де бізнес веде?» — міркували разом.
Як мовиться, запитання в самісінький корінь. Боїться цей «мисливець» людей, на території яких господарює. От і вдався «полювати» там, де його не знають. Хлібом-салом підмащує, щедрі обіцянки роздає. Можливо, й клюнуть на приманку. Адже в попередні сезони метод спрацьовував.
Активізувалися й інші «друзі» народу. Один другий десяток років розповідає про необхідність кооперативів. Другий, що залишився без портфеля, ратує за дорадчу службу. Є солов’ї, що спеціалізуються на обіцянках інвестувати, реставрувати, відновити… Здебільшого всі вони побували на відповідальних посадах, долучались до вироблення і здійснення аграрної політики. Час показав, що старались не для держави в цілому і села зокрема, а для власного зиску. Докерувались. На думку вчених, ситуація в селі стала безпосередньою загрозою не тільки для селян і сільськогосподарської галузі, а й для майбутнього країни.
Навіч — трагедія не лише нинішнього, а й майбутніх поколінь. Відомий академік-аграрник Володимир Юрчишин кілька років тому констатував, що село остаточно втратило привабливість життя і праці в ньому. Там відбувається деградація людського капіталу, що має тотальний, всеохоплюючий характер, який прискорено відкидає розвиток сільських поселень на десятиріччя. Негативні тенденції проявляються у масовому спустошенні сіл, їх занепаді. До найбільших втрат учений зарахував збідніння створювального потенціалу, тобто інтелектуального ресурсу села. Остаточно втрачені село і селянство, писав академік, в їх історично сформованій сутності, країна перестане бути Україною. Її територію з радістю заселять вихідці з інших держав з чужими для нас духовністю, релігією, культурою, побутом. А тому спасіння села і селянства — не менша, а навпаки, багаторазово більша, складніша і важливіша проблема, ніж безпосередньо виробничі аспекти сільськогосподарської галузі.
Не можна сказати, що за останні 20 років не було намірів хоча б пригальмувати занепад. У нас і нині є державна програма розвитку села до 2015 року (тільки хто відчуває її дію?). Торік галузеве міністерство проголосило нову політику розвитку сільських територій. Пошуміли, пообіцяли… і підняли на щит проект «бідне село». Будемо сподіватись, працюватиме.
