Найстаріший степовий резерват світу нещодавно відзначив 125-річчя дендропарку
Але спочатку творець одного із 7 природних чудес України Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн почав закладати в 1874 році зоологічний парк задля збереження диких тварин. Третьою складовою природно-заповідного комплексу став власне степ, якого ніколи не торкався плуг. Коли ми говоримо про унікальність Асканії-Нови, то, мабуть, варто згадати, що саме тут були закладені підвалини сучасної заповідної справи не тільки нашої країни, а й світової спільноти. Бо згодом, а це слово вміщує понад 70 років, саме тутешні напрацювання були запозичені ЮНЕСКО для розробки структури біосферного резервату. Як розповідає директор заповідника Віктор Гавриленко, «2005 року на сесії ЄвроМАБу у Відні, де зібрались експерти в галузі біосферних заповідників, я розкривав очі європейцям, розказував, звідки це пішло, демонстрував картосхему 1915 року, де чітко показане зонування, квартальна мережа асканійської території, яка була за часів Фрідріха Фальц-Фейна».
Майже неправдоподібно звучить у наш час твердження, що з роками заповідність тут тільки приростала. Тим часом із цифрами не посперечаєшся. Так, зоопарк за часів Фрідріха Фальц-Фейна мав площу 100 га, нині — 23 кв. км; дендропарк — усього 28 га, нині — 167; заповідний степ відповідно 600 га і 11 054 га нині.
— Тобто наступні покоління природоохоронців, учених, які тут працювали, справді зробили багато, — зазначає Віктор Гавриленко. — Ми використовуємо напрацювання наших попередників, схиляючи голови перед пам’яттю тих людей, які навіть ціною життя захищали Асканію і розбудовували її. Навіть у голодні післявоєнні роки її не кидали напризволяще, тим часом нині нам бракує державної уваги і підтримки.
Більшого розмаху рогів, як в африканських ватусі — 2 метри — немає ні в кого в світі. Фото Олени ШОВКОПЛЯС
Тутешні рослини можуть зростати де завгодно
Зокрема Віктора Гавриленка непокоїть проблема, з якою він неодноразово звертався до Комітету з питань екологічної політики Верховної Ради. Йдеться про скасування плати за спеціальне водокористування. «Це ганебно, коли доводиться платити за воду, якою зрошуємо дендропарк для збереження біорізноманіття в державі, — стверджує він. — Вважаю, що державні об’єкти не повинні сплачувати цього податку». Тим більше, що торік за воду заповідник заплатив 146 тисяч, попри те, що від держави на інші видатки надійшло аж… 69 тисяч.
Тим часом саме зрошення і невтомні людські руки домоглися того, що за 125 років існування дендропарк значно розширив площі, попри те, що умови тут не придатні для зростання деревної рослинності. Це здебільшого посушлива зона, і функціонування степової оази — приклад того, як можна культурно освоювати територію, озеленювати цей край.
У посушливому степу немає лісів і озер, а в Асканії є
— Степовики також повинні мати комфортні умови проживання, ми своєю працею створюємо їх, — каже директор заповідника. — Тому Асканія в цьому плані є тим знаковим місцем, де можна повчитися, як це зробити. Це передовсім. Наступний плюс у тому, що парк є осередком збереження біорізноманіття деревної рослинності. У нас зростає у відкритому грунті 1114 таксонів деревних і понад 600 видів трав’янистих рослин. Цей досвід можна поширювати не лише в південному степу. Ми знаємо точно, що рослини, вирощені в Асканії, можуть зростати де завгодно.
Розвели на свою голову?
Не менш значне досягнення стосується і тваринного світу. Нині зафіксовано найвищі показники за всю історію існування Асканії щодо кількості тварин, які утримують у загонах Великого Чапельського поду, тобто заповідного степу. Однак до законної гордості додається і гірка нотка, бо, за словами Віктора Гавриленка, тепер їх нікуди діти. Науковець із сумом зазначає, що «країні такі раритети не потрібні — кінь Пржевальського, сайгак, туркменський кулан, хоч ці види занесені в міжнародні червоні списки». Розв’язання проблеми директор вбачає в переговорах з іншими країнами, скажімо, з Росією, де давно мріють зробити «Країну тарпанію».
— Пам’ятаю вислів члена-кореспондента Російської академії наук Олександра Чепельова: «Якщо Росія втратила таку перлину степів, як Асканія-Нова, нам слід створити свою», — розповідає Віктор Гавриленко. — Але з 1998 року минуло багато часу, а «Країни тарпанії» все ще нема. Російські колеги зробили 4 ділянки Оренбурзького заповідника, але вони розкидані, а для утримання степових тварин потрібні великі простори. Хоч хто нині намагається зробити в Європі щось подібне — не виходить. Не можуть знайти такий клапоть землі, щоб зробити більший степовий резерват, ніж Асканія. Тим часом в Україні такі території є, в усякому разі були ще позаторік. Скажімо, від Тарутинського полігону, який мав площу 15 тис. га, для заказника загальнодержавного значення виділили тільки 5 тисяч. Не склалося й зі значною степовою ділянкою на Керченському півострові. У нас ще кілька полігонів, скажімо, Новотроїцький під Бердянськом, але його теж починають розорювати. Коли ми наїмося? Навіть поблизу Сиваша розорали так, що солоні бризки досягають посівів. Не дасть ця земля врожаю! Скільки ще гратимемося із плугом? У нас землі дуже багато, вона має нас годувати, але треба щось і для природи залишити.
Страуси одними з перших прижилися в степовому зоопарку
На переконання Віктора Семеновича, нація повинна дбати передусім про збереження свого довкілля. «Завжди читаю лекцію можновладцям, які сюди приїжджають, що статус об’єкта ЮНЕСКО як природоохоронної науково-дослідної установи не означає фінансового забезпечення, — каже він. — Ми свого часу попросили, щоб нас прийняли в цю когорту, бо маємо такий колосальний об’єкт, як заповідний степ — найбільший степовий резерват Європи, найстаріший за давністю заповідання на планеті серед степів. Для них ми щось значимо: нас запрошують робити доповіді, читати лекції, а у власній державі ходимо з простягнутою рукою, щоб утримувати об’єкт світового значення. Водночас упродовж останніх років яких тільки національних природних парків не започатковано! Навіщо, коли 20 із них не відповідають цьому статусу?»
Наодинці з дикою природою
Крім охоронної та наукової роботи, працівники заповідника зараховують до третьої складової своєї діяльності еколого-освітню роботу. Щороку сюди приїжджають тисячі екотуристів. Віктор Семенович погоджується, що після того, як заповідник здобув ще один статус — природне диво України, цей потік помітно зріс. Скажімо, 2007 року тут побувало 107 тисяч осіб, а вже 2008-го — 141 тис. Тим часом директор зазначає, що кількість відвідувачів залежить не тільки від знаності. «Екотуризм є показником стану економіки країни, — впевнений він. — Коли в нас різко зростає вартість пального, то люди менше їздять. Ми мріємо приймати до 170 тисяч туристів. Сподіваємося, що найближчим часом такі плани здійсняться»
ПЛАНЕТА АСКАНІЯ
Біологічна різноманітність степових екосистем Асканії налічує понад 500 видів вищих рослин і більш як 3000 видів тварин. Багато зниклих видів на величезних просторах минулих степів Євразії тут продовжують існувати як звичайні: ковила — українська, Лессінга, волосиста, тюльпани скіфський і Шренка, белльовалія сармат, цибуля Регеля, волошка Талієва, зіркоплідник частухоподібний тощо.
Через нинішню територію заповідника споконвіку проходить Азово-Чорноморський міграційний коридор, яким щорічно переміщається понад 250 видів птахів. Наявність постійного водоймища в центрі заповідної ділянки — Великого Чапельського поду — стало підставою для включення цієї території до Списку водно-болотяних угідь міжнародного значення. Асканія-Нова — один з основних в Північному Причорномор’ї пунктів весняно-осінніх скупчень сірого журавля — до 44 тисяч особин, зимівлі дрохви — до 2500 особин, білолобого гусака, крижня і багатьох інших видів.
Тваринний світ заповідної території налічує 69 видів, занесених до Червоної книги України, 295 — що охороняються Бернською конвенцією, 104 — Боннською конвенцією, 12 занесених у Європейський червоний список.
