КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-8238/11 Головуючий у 1-й інстанції: Борисенко П.І. Суддя-доповідач: Собків Я.М.
УХВАЛА
Іменем України
17 вересня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Собківа Я.М.,
суддів Борисюк Л.П., Кобаля М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області на постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області про зобов'язання здійснити нарахування та щомісячну виплату до пенсії, як дитині війни, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Лисянського районного суду Черкаської області із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача по нарахуванню та виплаті йому щомісячного державного 30-відсоткового підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі значно нижчому, ніж визначеному статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язати УПФУ в Лисянському районі Черкаської області здійснити перерахунок та виплату недоотриманих ним сум щомісячного державного 30-відсоткового підвищення до пенсії як дитині війни.
Постановою Лисянського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2011 року зазначений адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні вимог його позову.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з положень ч. 1 ст. 195 КАС України, згідно яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що постанова суду першої інстанції позивачем не оскаржується, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для перегляду зазначеного рішення в частині, яка не оскаржується апелянтом.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 частини першої статті 1832 КАС України.
Згідно абаз. 4, п. 8 ст. 1832 КАС України апеляційні скарги у справах, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, розглядаються апеляційними судами в порядку письмового провадження.
Колегія суддів вважає, що справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами на основі наявних у справі доказів у порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача щодо зобов`язання УПФУ здійснити перерахунок та виплату недоотриманих сум щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни у розмірі передбаченому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 січня 2011 року по 22 липня 2011 року, є обґрунтованою, оскільки відповідачем порушено право на отримання такої доплати до пенсії у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач має статус дитини війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Позивачу нарахування та виплата доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» здійснювалися не в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.
Розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
Отже, відповідач за період з 22 січня 2011 року по 22 липня 2011 року проводив нарахування та виплату щомісячного державного 30-відсоткового підвищення до пенсії позивача як дитині війни у розмірі значно нижчому, ніж встановлено ст. 6 зазначеного Закону.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову колегія суддів знаходить правильними та такими, що не спростовуються доводами апелянта.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Згідно ч. 10 статті 1832 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області - залишити без задоволення.
Постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Я.М. Собків
Судді: Л.П. Борисюк
М.І.Кобаль
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Борисюк Л.П.
Кобаль М.І.
