Справа № 1-817/11
Провадження №11/0390/37/12 Головуючий у 1 інстанції:Квятковський М.С.
Категорія:ч.2 ст.186 КК України Доповідач: Борсук П. П.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2012 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Борсука П.П.,
суддів Хлапук Л.І., Міліщука С.Л.,
з участю прокурора Старчука В.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2011 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, несудимий,
засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів за цим вироком та вироком Луцького міськрайонного суду від 18 травня 2011 року шляхом часткового складання покарань остаточно визначено ОСОБА_1 5 років позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_1 залишено попередній взяття під варту.
У справі вирішено питання про судові витрати, речові докази та розвязано цивільний позов.
Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати
В С Т А Н О В И Л А :
Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 7 грудня 2010 року близько 15 год. поблизу підїзду будинку №7 на бульварі Дружби народів у м. Луцьку, за попередньою змовою із невстановленою досудовим слідством особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, застосовуючи до неповнолітньої ОСОБА_3 насильство, яке не є небезпечним для її життя чи здоровя і виразилося в утриманні невстановленою особою за запястя рук та нанесенні ОСОБА_1 удару ножем по руці і натисканнями пальцями на руку, викрали в останньої золоту каблучку, вартістю 1000грн.
Засуджений ОСОБА_1, його захисник ОСОБА_2 та прокурор подали апеляції на вирок суду.
Засуджений та його захисник заперечують причетність ОСОБА_1 до нападу на потерпілу ОСОБА_3 Вказують, що обвинувачення ґрунтується лише на суперечливих показаннях потерпілої, а інші докази, якими суд обґрунтував свої висновки, зокрема інформація про сеанси стільникового звязку і показання свідків, не доводять винуватість ОСОБА_1 Просять вирок суду скасувати та виправдати ОСОБА_1 за відсутністю у його діях складу злочину.
Прокурор вважає необґрунтованою перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 187 на ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки застосування ножа при нападі та спричинення ним тілесних ушкоджень слід розглядати як насильство, небезпечне для життя чи здоровя потерпілої. Крім того, вважає призначене покарання невідповідним вимогам ст. 65 КК України. З таких підстав просить вирок суду скасувати і постановити новий, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляції, засудженого ОСОБА_1, його захисника, які просили подані ними апеляції задовольнити, а апеляцію прокурора залишити без задоволення, прокурора, який підтримав подану ним апеляцію та заперечив проти доводів апеляцій засудженого і його захисника, перевіривши матеріали кримінальної справи за доводами апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції до задоволення не підлягають.
Винність ОСОБА_1 у злочині, вчиненому за викладених у вироку обставин, доведена обєктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку і належним чином оцінені судом.
Доводи в апеляціях про необєктивність розгляду справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є безпідставні. Заперечення ОСОБА_1 проти звинувачення детально розглядалися місцевим судом і спростовані наведеними у вироку доказами.
Обґрунтовуючи винність ОСОБА_1 у відкритому викраденні майна ОСОБА_3, поєднаному із застосуванням насильства, суд послався на показання потерпілої. Згідно з її показаннями, саме ОСОБА_1 був одним із нападників, які 7 грудня 2010 року близько 15 години в дворі будинку №7 на бульварі Дружби Народів в м. Луцьку відібрали у неї золоту каблучку. Один з нападників тримав її за руки, а ОСОБА_1 намагався зняти з пальця каблучку, проте вона не розтискала руки. Тоді ОСОБА_1 витягнув ніж і, провівши лезом по руці, натиснув пальцями на руку, від чого вона розтиснула руку, ОСОБА_1 стягнув каблучку і разом з іншою особою утік.
У матеріалах справи немає даних, які б викликали сумніви в достовірності показань потерпілої, тому суд правильно поклав їх в основу вироку, оскільки вони послідовні й переконливі, узгоджуються з іншими доказами у справі. Зокрема, з: письмовими поясненнями потерпілої, які вона дала після заяви про злочин, де детально описала нападника, який застосував до неї ніж, зовнішній вигляд нападника і його прикмети збігаються із зовнішнім виглядом ОСОБА_1; даними, що містяться у протоколах предявлення осіб для впізнання, проведення очної ставки, які свідчать, що ОСОБА_3 впізнала ОСОБА_1 як особу, яка вчинила відносно неї злочин; даними, що містяться у протоколі предявлення предметів для впізнання, згідно з яким ОСОБА_3, впізнаючи ніж, що був до неї застосований під час пограбування, вказала на ніж, який вилучений у ОСОБА_1
Суд дав оцінку й показанням усіх свідків, допитаних у справі, докладно вказав причини прийняття до уваги одних показань і відхилення інших.
Засуджений ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_3 як на досудовому слідстві, так і в суді стверджували, що підстав оговорювати один одного у них немає. У справі не встановлено обставин, які могли б свідчити про те, що потерпіла давала неправдиві показання про участь ОСОБА_1 у вчиненні грабежу, суд першої інстанції не мав підстав сумніватися у достовірності її показань, а тому правильно обґрунтував ними свої висновки у вироку. Що стосується суперечності показань потерпілої про механізм відкривання ножа та руки нападника, на якій була каблучка, то суд також навів докладні мотиви прийняття до уваги таких показань. З такими мотивами погоджується і колегія суддів.
За таких обставин і враховуючи ті дані, що містяться у висновку експерта від 29.12.2010р. № 2052 про характер, локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених на тілі потерпілої ОСОБА_3, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у грабежі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та поєднаному із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілої.
Доводи прокурора про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 як розбою - необґрунтовані та спростовуються матеріалами справи. Застосування ножа при заволодінні майном потерпілої ще не свідчить про застосування насильства, небезпечного для її життя чи здоровя.
Як встановив суд, що не заперечується прокурором, для заволодіння майном потерпілої невстановлена особа, матеріали щодо якої вилучені в окреме провадження, утримувала потерпілу за запястя рук, а ОСОБА_1 намагався зняти з її пальця каблучку, проте вона не розтискала руки, тоді він витягнув ніж і провів його лезом по руці потерпілої, надавив пальцями на руку і зняв каблучку. Під час досудового та судового слідства потерпіла пояснювала, що інших ушкоджень ножем ОСОБА_1 їй не завдавав і застосуванням ножа жодним чином не погрожував.
Виходячи з того, яким чином нападник застосував ніж до потерпілої та з тяжкості отриманих нею тілесних ушкоджень, суд дійшов до правильного висновку, що таке насильство не було небезпечним для її життя чи здоровя та правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 як грабіж.
Що стосується твердження прокурора про призначення винному покарання з порушенням вимог ст. 65 КК України, то вони позбавлені підстав.
Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_1 покарання, суд відповідно до вимог цієї норми закону врахував тяжкість вчиненого злочину, який є тяжким, особу винного, його ставлення до вчиненого, відсутність обставин, що обтяжують і помякшують покарання. Суд призначив винному покарання за вчинений ним злочин в межах санкції закону, за яким засудив, а за сукупністю злочинів відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 покарання необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Вирок Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляції засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, без задоволення.
Головуючий
Судді
