22-ц/775/1038/2014(м)
0538/470/2012
Головуючий в 1 інстанції: Гноєвой С.С.
Доповідач: Гаврилова Г.Л.
Категорія 53
РІШЕННЯ
Іменем України
12 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді Гавриловій Г.Л.
суддів Баркової Л.Л. ,Кочегаровій Л.М.
при секретарі Забавіной М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу в Донецькій області ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, внесення запису про прийняття на роботу та звільнення до трудової книжки, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 липня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2012 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 18 квітня 2011 року вона працювала у приватного нотаріуса Маріупольського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 на посаді провідного економіста. 19 вересня 2011 року звільнена за п. 1 ст. 36 КЗпП України. При звільненні їй не була виплачена належна до сплати заробітна плата за період її роботи з 18 квітня 2011 року по 19 вересня 2011 року, компенсація за невикористані основну та додаткову відпустку у розмірі 10 днів , як працівнику, яка виховує дитину самостійно. Крім того, відповідач не здійснила ніяких дій щодо внесення до трудової книжки відомостей про прийняття та звільнення її з роботи, оскільки трудова книжка була видана без відповідних записів, а також інших дій, пов'язаних з її звільненням - реєстрації в Маріупольському міському центрі зайнятості розірвання трудового договору. У зв'язку з наведеними порушеннями законодавства про оплату праці відповідач завдала їй моральної шкоди, яка полягає в необхідності застосування додаткових зусиль для нормального існування. Посилаючись на викладене, просила поновити їй строк для звернення до суду, стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період з 18 квітня 2011 року по 19 вересня 2011 року та компенсацію за невикористані основну та додаткову відпустки в загальній сумі 7 693 грн 91 коп., з яких 590 гривень 91 коп за додаткову відпустку, зобов'язати приватного нотаріуса Маріупольського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 здійснити дії щодо внесення до трудової книжки відповідні відомості про прийняття на роботу та звільнення, а також здійснити реєстрацію розірвання трудового договору в міському центрі зайнятості, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 15 000 грн та витрати на правову допомогу в сумі 2 500 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2013 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду. Зобов'язано приватного нотаріуса Маріупольського нотаріального округу в Донецької області ОСОБА_2 внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про прийняття на посаду провідного економіста з 18 квітня 2011 року, згідно наказу № 6/2011 від 18 квітня 2011 року та звільнення з посади провідного економіста за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП Україниз 19 вересня 2011 року, згідно наказу №9/2011 від 19 вересня 2011 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у позові і винести нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Судове рішення було предметом розгляду судів різних інстанцій.
Відповідачка та його представник ОСОБА_3, тричі повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи(08.07.2014 року, 29.07.2014 року, 12.08.2014 року), про що свідчать поштові повідомлення про вручення судових повісток,до суду не з'явились, клопотань до апеляційного суду не надали, що у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справі за їх відсутність.( а.с.99-100,114,116,149-150)
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 ,яка підтримала доводи скарги та просила її задовольнити,перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі трудового договору, укладеного між приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу в Донецькій області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 18 квітня 2011 року, та наказу №6/2011 від 18 квітня 2011 року, позивачка була прийнята на посаду провідного економіста із встановленням щомісячного окладу у розмірі 1300 гривень.
Наказом №7/2011 від 19 вересня 2011 року ОСОБА_1 звільнена з посади провідного економіста за угодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпП України.
Відмовляючи позивачці у задоволенні позову про стягнення з відповідачки заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки, зобов'язання здійснити дії, пов'язані зі звільненням, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, суд виходив з того, що з позивачкою було здійснено повний розрахунок, платіжні відомості були нею підписані, але вона здійснила протиправні дії по їх вилученню, а тому, факт невиплати належних їй сум вважається не доведеним позивачкою, оскільки заперечення відповідача з цього приводу позивачкою не спростовані. У зв'язку з відмовою у позові про стягнення заробітної плати, немає підстав для відшкодування моральної шкоди.
Щодо відмови у позові про зобов'язання відповідачки здійснити реєстрацію в міському центрі зайнятості розірвання трудового договору та відшкодування витрат на правову допомогу рішення суду не містить будь - яких обґрунтувань.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскаржуване рішення вказаним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується робітнику регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не ріже двох разів на місяць через термін часу, що не перевищує шістнадцяті календарних днів.
Згідно зі ст. 116 цього Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 83 цього Кодексу передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам,які мають дітей.
Судом встановлено, що на підставі трудового договору, укладеного між приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу в Донецькій області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 остання з 18 квітня 2011 року по 19 вересня 2011 року працювала на посаді провідного економіста із щомісячним окладом у розмірі 1 300 грн. 19 вересня 2011 року ОСОБА_1 звільнена з посади провідного економіста за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України.
За вказаний період позивачці було нараховано заробітну плату та компенсацію за невикористані відпустки в загальній сумі 7693,91 грв, що підтверджується відомостями нарахування заробітної плати, наданими відповідачем, як суду першої інстанції так і апеляційному суду, звітом до акту управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя від 10 серпня 2012 року про суми нарахованої заробітної плати ОСОБА_1, індивідуальними відомостями про застраховану особу з Пенсійного фонду України ( т.1 а.с. 132-137, 138-139;220-221 т.2 а.с. 51). Розмір зазначеної суми заробітної плати сторонами не оспорюється.
Суд, відмовляючи позивачці у позові про стягнення заборгованості по заробітній платі, посилаючись на ст.ст.10,60 ЦПК України, зазначив в рішенні, що позивачка не довела факту невиплати їй заробітній платі.
Між тим, відповідно до положень ст. 614 ЦК України та 117 КЗпП України, п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», №13 від 24 грудня 1999року, зі змінами та доповненнями, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини. Особа вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Пред'являючи вимогу до власника про стягнення належних сум при звільненні,працівник не зобов'язаний доводити наявність факту невиплати сум та будь - яких шкідливих наслідків затримки розрахунку. Достатньо аби працівник пред'явив у суді лише трудову книжку з записом про звільнення. Власник же зобов'язаний довести факт розрахунку, відсутність своєї вини для чого пред'явити розрахункові документи( платіжні відомості, розрахункові касові ордери, поштові переводи тощо).
Обґрунтовуючи своє рішення, суд послався на пояснення свідків, допитаних в судовому засіданні - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які працюють у приватного нотаріуса та які пояснювали, що з позивачкою був проведений повний розрахунок, що вона підписувала платіжні відомості на видачу заробітної плати та пошкодила і вилучила зазначені документи, а також на акти, складені цими особами та доповідні записки від 7 жовтня 2011 року щодо пошкодження позивачкою платіжних відомостей ( т.1 а.с. 211, 216,218)
Між тим, пояснення даних свідків спростовуються доповідними записками та актами, складеними цими ж особами. Так, в доповідній записці ОСОБА_4 від 7 жовтня 2011 року зазначено, що ОСОБА_1,з'явившись в нотаріальну контору для підписання відомості про виплату заробітної плати, не підписала відомість, а вирвала з рук і порвала на її очах (а.с. 211). В акті від 7 жовтня 2011 року, підписаному відповідачкою, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначено, що ОСОБА_1 вирвала з рук ОСОБА_4 відомості і вибігла з нотаріальної контори ( а.с. 216), в іншому акті від 7 жовтня 2011 року, підписаному цими ж особами, зазначено, що позивачка вирвала відомості з рук і пішла з нотаріальної контори, не отримавши гроші за відпрацьований час і компенсацію за відпустки (а.с.218).
Отже, пояснення даних свідків не можуть слугувати доказом виплати заробітної плати ОСОБА_1 за спірний період.
До того ж, відповідно до ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
До правоохоронних органів з приводу протиправних дій позивачки відповідачка не зверталася, відомості щодо отримання заробітної плати позивачкою відсутні.
Отже,колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту виплати позивачці заборгованості по заробітній платі відповідачем не надано.
Крім того,згідно відповідей управління Пенсійного фонду України, Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції на звернення позивачки вбачається, що заробітна плата приватним нотаріусом ОСОБА_2 нараховувалася ОСОБА_1 у серпні та вересні 2011 року. За квітень, травень, червень, липень 2011 року заробітна плата не задекларована, в наданих для перевірки платіжних відомостях на видачу заробітної плати відсутній підпис ОСОБА_1 (т.1 а.с. 61-62, т.2 а.с. 2).
Згідно довідки Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби № 26149/10/17-2-013 від 30 листопада 2012 року, встановлено, що у платіжних відомостях, наданих для перевірки приватного нотаріусу Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо повноти, правильності та своєчасності виплати заробітної плати та перерахування податку на доходи фізичних осіб, відсутній підпис ОСОБА_1 в графі «Розписка в одержані»( а.с. 97.т.1)При цьому згідно листа від 29.03.2013 року за № 7908/10/17-2-013 інспекція повідомляє, що перевірка здійснювалася саме з квітня по жовтень 2011 року , а не за квітень - жовтні 2012 року , як помилково зазначено у довідці від 30.11.2012 року. ( а.с.2 том2)
В поновлених платіжних відомостях сума виплат не співпадає з сумами нарахованої заробітної плати по матеріалам перевірки, проведеної управлінням Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір в зазначеній частині, суд першої інстанції дав неправильну оцінку наданим доказам, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального оправа і дійшов помилкового висновку про те, що обов'язок доводити вину роботодавця в затримці розрахунку лежить на позивачеві та про доведеність факту виплат позивачці заборгованості по заробітній платі.
Тому, в зазначеній частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 нарахованої їй та невиплаченої заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку за період з 18 квітня по 19 вересня 2011 року в розмірі 7103 гривні. ( 7693,91-590,91 грн)
Переглядаючи судове рішення в частині стягнення компенсації за додаткову десятиденну відпустку в розмірі 590 гривень 91 копійку, судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями, за текстом - Закон № 504/96-ВР) право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів має, зокрема, одинока мати.
Визначення «одинока мати» наведено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 (за текстом - постанова № 9) та п. 5 частини дванадцятої ст. 10 Закону № 504/96-ВР.
Так, згідно з постановою № 9 одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує й утримує дитину сама.
Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-III питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини.
Як передбачено ст. 158 цього Кодексу, за заявою матері (батька) дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування приймає на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
У разі ухилення батька від виконання своїх обов'язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
Відтак для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку, коли матір виховує дитину сама, роботодавцю має бути пред'явлено будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Зокрема, такими документами, наприклад, можуть бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; рішення органів опіки та піклування або суду щодо участі батька у вихованні дитини; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціальнопобутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
Пред'явлення лише копії свідоцтва про розірвання шлюбу та довідки із ЖЕКу про реєстрацію місця проживання не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у вихованні дитини.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є матір'ю дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якого є ОСОБА_8. ( а.с.71)
Позивачка пояснила апеляційному суду, що з батьком дитини не знаходиться у зареєстрованому шлюбі та не проживає з ним. Разом з цим, при реєстрації народження дитини запис про батька здійснений у порядку ст. 126 Сімейного кодексу України, тобто за заявою батька.
Роботодавцю документів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 сама виховує дитину не надавалось.
Отже судова колегія погоджується з висновками суду, що підстав для задоволення позову в частині стягнення компенсації за додаткову відпустку не має.
Враховуючи, що судом задоволені вимоги позивачки про стягнення заробітної плати у зв'язку з порушенням відповідачкою закону про оплату праці, колегія суддів вважає такими, що підлягають частковому задоволенню вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди .
Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться в разі, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребують додаткових зусиль для організації свого життя.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивачка посилалась на те, що відчуває моральні страждання з приводу відсутності грошових коштів, які їй заборгувала відповідачка, та неможливістю проводи лікування свої хворої дочки.( а.с. 72,73) Вона дотепер не працює та змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя та малолітньої дочки.
Колегія суддів вважає, що оскільки відповідачем були порушенні права позивачки невиплатою їй заборгованості по заробітній платі та належних сум при звільненні, що призвело до втрати нею нормальних життєвих зв'язків та необхідності докладати зусилля для організації свого життя, у відшкодування моральної шкоди з відповідача підлягає стягненню 300 грв.
Щодо вимог про зобов'язання відповідачки зареєструвати в міському центрі зайнятості розірвання трудового договору, то ці вимоги також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст.24-1 КЗп України, центр зайнятості реєструє трудові договори, які укладені в письмовій формі між працівником і фізичною особою, в порядку. встановленому Міністерством праці та соціальної політики.
Згідно з п. п.8, 9,10,14 Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, яка використовує найманих працівників від 27 червня 2001 року, у разі закінчення строку трудового договору фізична особа повинна зробити запис про підстави його припинення, з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони зобов'язані сповістити державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір. Відповідальна особа центру зайнятості в установленому порядку та строки знімає трудовий договір з реєстрації про що вноситься відповідний запис в книгу реєстрації трудових договорів і безпосередньо в трудовий договір.Записи про реєстрацію і зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи в трудову книжку про прийом та звільнення з роботи.
Як вбачається з листа Маріупольського міського центру зайнятості від 17 червня 2012 року №08-2978, 20 квітня 2011 року було зареєстровано трудовий договір №05441100276, укладений 18 квітня 2011 року між фізичною особою, яка використовує найманих працівників - приватним нотаріусом ОСОБА_2 і фізичною особою ОСОБА_1 Станом на 14 червня 2012 року трудовий договір не знятий з реєстрації (т.1 а.с. 59).
В жовтні 2012 року ОСОБА_1 зверталася до приватного нотаріуса ОСОБА_2 з вимогою зареєструвати в міському центрі зайнятості розірвання трудового договору ( т.2 а.с. 6,7 ).
Як вбачається з пояснень позивачки в судовому засіданні апеляційного суду, до теперішнього часу розірвання трудового договору не зареєстровано в міському центрі зайнятості.
Враховуючи вимоги закону та встановлені судом обставини, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідачки зареєструвати в центрі зайнятості розірвання трудового договору з позивачкою підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на правову допомогу суд не врахував наступне.
На підставі ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу в цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 % встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала допомогу під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
У відповідності з ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, 19 квітня 2013 року ОСОБА_1 уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів ОСОБА_10, що підтверджується договором та ордером НОМЕР_1 від 19 квітня 2013 року ( а.т.1 а.с. 184-185).
Згідно з актом виконаних робіт за надану правову допомогу, позивачка сплатила адвокату 2500 грв. Зокрема, за вивчення матеріалів справи і додаткових документів сплачено за три години роботи 1200 грв., за складання додаткової позовної заяви, на яку витрачено 30 хвилин - 300 грв.; на вивчення нормативних документів затрачено дві години та сплачено 1000 грв. ( т.2а.с. 5)
Колегія суддів вважає, що витрати на правову допомогу можуть бути відшкодовані відповідно до положень закону, за вивчення матеріалів справи та складання відповідних процесуальних документів, тобто, за 3 години 30 хвилин, затрачених адвокатом на цю роботу. Тому, враховуючи вимоги закону, розмір компенсації витрат на правову допомогу буде становити 1500 грв.
При цьому: 40% від мінімальної заробітної плати становить 487,20 грв. за годину роботи (1218х40:100). За 3 години вартість компенсації буде становити 1461,60 грв. За 30 хвилин роботи - 730,80 грн. Враховуючи, що в акті виконаних робіт за 3 години зазначено 1200 грв., суд, виходячи з вимог ст.11 ЦПК України, не може вийти за межі заявлених вимог, тому, за вивчення матеріалів справи і додаткових документів стягує 1200 грв., а загалом, 1500 гривень ( 1200+300 гривен)
На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір - 243,60 грв. за позов про стягнення заробітної плати; 243,60 грв. - за позов про відшкодування моральної шкоди та за апеляційний розгляд справи відповідно 243,60 гривень, а всього 730,80 гривень.
В решті частини рішення суду не оскаржується та відповідає вимогам закону.
Керуючись ст.ст.303,307,309ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 9 липня 2013 року в частині відмови у позові про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, зобов'язання здійснити дії, пов'язані зі звільненням, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасувати і ці вимоги задовольнити частково.
Стягнути з приватного нотаріуса Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 18 квітня 2011 року по 19 вересня 2011 року та компенсацію за невикористану основну відпустку в розмірі 7103гривень без врахування податків та обов'язкових платежів, які підлягають стягненню роботодавцем при виплаті заробітної плати; у відшкодування моральної шкоди - 300 гривень, у відшкодування витрат на правову допомогу - 1500гривень.
Зобов'язати приватного нотаріуса Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_2 здійснити дії щодо реєстрації розірвання трудового договору з ОСОБА_1 в Маріупольському міському центрі зайнятості.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 730 гривень 80 коп.
Судове рішення в частині поновлення строків для звернення до суду, задоволення позову про зобов'язання приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу в Донецької області ОСОБА_2 внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про прийняття ОСОБА_1 на посаду провідного економіста з 18 квітня 2011 року, згідно наказу №6/2011 від 18 квітня 2011 року та звільнення ОСОБА_1 з посади провідного економіста за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України з 19 вересня 2011 року, згідно наказу №7/2011 від 19 вересня 2011 року , а також в частині відмови у задоволені позову про стягнення компенсації за додаткову відпустку - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді
