Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
Справа № 2а-355/11/0114
12.09.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Кукти М.В. ,
Єланської О.Е.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим на постанову Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Бриндя М.А.) від 23.03.11 у справі № 2а-355/11/0114
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 Крим, 97140)
до Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим (вул. Лісова, 5, смт. Нижньогірський, Автономна Республіка Крим, 97100)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії "Дітям війни".
ВСТАНОВИВ:
Постановою Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 23.03.2011 позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим, - задоволено частково.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі АР Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачене підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за період з 09 березня 2009 року по 23 березня 2011 року в сумі 3113,59 грн. з урахуванням виплаченого.
В решті позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом.
Не погодившись з постановою суду відповідач: Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, оскільки не прийняв до уваги, що для підвищення до пенсії поняття "мінімальна пенсія за віком" не застосовується; відсутній порядок розрахунку підвищення, встановленого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"; передбачене статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до цього Закону; фінансування виплат підвищення здійснюється з Державного бюджету України.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - підлягає зміні.
Судом встановлено, що позивач має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача, відповідачем підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виплачувалось не в повному обсязі.
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі - Закон № 2195-IV), Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28.12.2007, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд першої інстанції здійснив аналіз зазначеного діючого законодавства України та норм міжнародного права і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог частково.
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" №2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" №2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 22.05.2008 (дати прийняття рішення Конституційного Суду України) діє у попередній редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Положення статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком і невизначеність на законодавчому рівні іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови у реалізації конституційної гарантії.
Неврегулювання на законодавчому рівні порядку здійснення підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії особам, які мають статус дітей війни, відсутність коштів для забезпечення виплат підвищення до пенсії, не може бути підставою для невиконання відповідачем завдань, покладених на нього Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Головним розпорядником коштів для виплати підвищення, передбаченого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", є Пенсійний фонд України.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановив, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Однак, судом першої інстанції невірно зазначено період за який необхідно провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії як дитині війні у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 09.03.2009 по день прийняття рішення без врахування позовних вимог, які заявлені 09.03.2010 за період з 01.01.2008 по 01.12.2009.
Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог не обґрунтувавши правомірність призначення підвищення до пенсії по день прийняття рішення судом першої інстанції.
Крім того, судова колегія вважає, що суд не має права визначати суму недоплаченого підвищення та стягувати його з відповідача, оскільки, суд не може підміняти державний орган, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, здійснюючи замість неправомірних дій чи бездіяльності, які визнаються протиправними, інші дії, які б відповідали закону та належали до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії чи бездіяльність протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум допомоги відповідно до закону, а не визначати конкретні суми пенсії до стягнення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 05.01.2010 у справі № К-25111/08.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за період з 09 березня 2009 року по 09 березня 2010 року (в межах строку звернення до суду та позовних вимог) з урахуванням фактично виплаченого за вказаний період із застосуванням, при викладених обставинах, абзацу 6 пункту 4 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Все вищеперелічене є підставою для зміни судового рішення в порядку пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини в іншій редакції.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 163, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим на постанову Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 23.03.11 у справі № 2а-355/11/0114 залишити без задоволення.
2. Постанову Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 23.03.11 у справі № 2а-355/11/0114 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції:
"Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачене підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за період з 09 березня 2009 року по 09 березня 2010 року з урахуванням виплаченого.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим надати до Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим в місячний строк з дня отримання копії постанови звіт про її виконання."
3. В іншій частині постанову Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 23.03.11 у справі № 2а-355/11/0114 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис М.В. Кукта
підпис О.Е.Єланська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна
