Видання «Київ живописний» автори присвятили 200-річчю Тараса Шевченка. Тож не дивно, що епіграфом до нього послужили думки поета: «Далеко, дуже далеко від моєї милої, прекрасної, моєї бідної батьківщини я люблю іноді дивитися на широкий безлюдний степ і линути думкою на береги широкого Дніпра... Але найчастіше я тішу свою старечу уяву картинами златоглавого, садами повитого й тополями увінчаного Києва».
Однак метою проекту було не тільки вшанування пам’яті Шевченка, збір колекції картин, присвячених Києву, сучасних митців, а й ствердження престижу української живописної школи, що утримує традиції класичного мистецтва. «У виданні представлені львівська, закарпатська, одеська, харківська, кримська, київська живописні школи. Цей альбом демонструє, як на відомі в Києві об’єкти можна подивитися іншими очима, оскільки нове покоління бачить їх по-своєму. До того ж деякі пам’ятки нині мають інший вигляд», — резюмує краєзнавець, науковий співробітник Музею історії Києва Дмитро Малаков.
Справді, сучасникам буває цікаво розглядати старі поштові марки, пожовклі листівки, ретросвітлини Києва, зауважуючи, як із роками змінюється його обличчя — чи у зв’язку з природним старінням, чи внаслідок численних «операцій». Та для того, щоб простежувати зміни було легше, важливо фіксувати сучасний вигляд міста і, так би мовити, працювати на перспективу, адже можна передбачити, що наступні покоління також цікавитиме еволюція міста. До альбому «Київ живописний» увійшло приблизно 300 живописних творів сучасних українських митців. Видавничому проекту передував дворічний марафон пленерного живопису: до столиці з’їхалися художники з різних куточків України, аби ближче пізнати Київ й передати свої спостереження, відчуття на полотні. Тож в альбомі місто постає очима і місцевих, і немісцевих митців. Ініціатор марафону й випуску видання — об’єднання «Мистецький курінь».
Живописний альбом дає змогу мандрувати Києвом, сторінка за сторінкою опиняючись у різних його мальовничих місцинах, поруч із культурно-історичними пам’ятками. Споглядаєш Софію Київську, як ось уже смакуєш київською кавою, далі гуляєш вулицями Подолу, а за якусь мить милуєшся спокійним танцем хвиль на річковому вокзалі. І це, звісно, не кінець мандрівки… До того ж серце України пульсує перед глядачем новими барвами, попри пори року й примхи погоди.
