У Києві експонуються твори одного з кращих представників наївного мистецтва світу
Людмила БІЛОУС, заступник генерального директора музею для «Урядового кур’єра»
Виставка у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва — це перша в Україні повна презентація творів художника з колекції музею Никифора у місті Криниця (Польща). На ній представлено 100 робіт митця 1920—1960-х років, виконаних акварельними, гуашевими фарбами та олівцем. Нині ім’я Никифора — під таким псевдо творив польсько-український митець, лемко за походженням, Єпифаній Дровняк (1895—1968) — стоїть в одному переліку з найкращими представниками наївного мистецтва світу: українкою Марією Приймаченко, грузином Ніко Піросманішвілі, французом Анрі Руссо, хорватом Іваном Генераличем, кожний з яких має власний неповторний стиль.
Таким себе Никифор презентував широкому загалу шанувальників… Фото Володимира ЗAЇКИ
Мова малювання зрозуміла всім
Никифор народився у курортному містечку Криниця, що в Польщі. Батька свого не знав, мати була глухонімою, поневірялася з малим сином по чужих людях, виконуючи важку роботу і маючи за це на певний час якийсь прихисток. Никифор успадкував ваду мови і говорив невиразно. До школи майже не ходив, не вмів правильно писати й читати, тому найкращою мовою у спілкуванні зі світом для нього стало малювання.
Протягом багатьох років ніхто не звертав уваги на бідно вдягненого вуличного художника, який щодня приходив у людні місця міста, розкладав дешеві фарби, олівці, папір і малював, не зважаючи на глузливе ставлення перехожих.
Міські будівлі художник бачив по-своєму
Слава і визнання прийшли до Никифора наприкінці 1950-х років.
Першим серйозно сприйняв творчість Никифора український художник зі Львова Роман Турин. Він почав збирати роботи митця, допомагав йому, сприяв організації його перших виставок у Львові та Парижі.
Велика заслуга у цілковитому визнанні творчості Никифора належить подружжю краківських мистецтвознавців Еллі й Анджею Банахам, які відкрили у ньому визначного примітивіста, Олександрові Яцьковському, який сприяв виставці у Лондоні 1956 року, та художникові Мар’янові Влосинському, який був його другом і юридичним опікуном. Справжню світову славу Никифорові принесла виставка 1959 року в Парижі. Відтоді роботи художника з успіхом експонували у Польщі, Франції, Бельгії, Швеції, Швейцарії, Данії, Англії, Голландії, Німеччини, Італії, Чехії, Словаччині, Канаді, США. І жодного разу — в Україні.
…А таким був насправді
На звороті ставив власну печатку
Загалом художник створив тисячі малюнків, та велика кількість їх, на жаль, не збереглася. За кожну надану кимось послугу (шматок хліба, кухоль молока, дах над головою) Никифор віддячував малюнками, які часто знищували власники. Не всі на той час могли оцінити належно самобутній дар самоука.
Творчість Никифора вкладається у певні тематичні напрями: Бескидські пейзажі, побутові сцени, зображення святих, автопортрети. Найулюбленіша тема — архітектура: криницькі вілли і пансіонати, державні установи, церкви, костели, синагоги, фабрики, вокзали, невеличкі залізничні станції. Будівлі він часто виправляв, дофантазовував, надаючи їм урочистого ошатного вигляду. Призначення об’єктів підкреслював символами: на даху державних установ зображував орла, на даху тютюнової фабрики — чоловіка з люлькою, на даху палацу з бальною залою — пару танцівників. Никифорові не доводилося літати аеропланами, проте міста із залізничними станціями та Бескидами на його картинах постають зображеними з висоти пташиного польоту.
До своєї творчості художник ставився з величезною повагою — як до дуже важливої справи. Закінчені роботи підписував «Никифор художник — Никифор митець» і на звороті ставив власну печатку.
