Буденного репетиційного дня кореспондентам «УК» випав щасливий квиток побувати на манежі та за його лаштунками
Юрій МЕДУНИЦЯ, Володимир ЗАЇКА (фото), «Урядовий кур’єр»
Навряд чи дорослі замислюються над тим, яке мистецтво поєднує в собі музичний запал оперети, драматургію театральної постановки, розкутість естради, силу спорту, жвавість зоопарку і ще багато чого іншого. Привівши дитину в цирк, пересічний глядач зазвичай не обтяжує себе заглибленням у філософські роздуми. Він бачить яскраве шоу, захват малюків і, можливо, згадує власні дитячі враження під калатання серця від холодного барабанного дробу, що супроводжує карколомні номери дресирувальників хижаків чи повітряних гімнастів.
«Що тобі найбільше сподобалося?» — завчено запитуємо ми в нащадків, очікуючи на таку саму стандартну відповідь: клоуни, тигри, мавпи… А між тим багатогранність цього високого мистецтва виходить далеко за межі тринадцятиметрового діаметра манежу. Адже глядач бачить лише верхівку величезного айсберга, кульмінацію, квінтесенцію важкої копіткої щоденної праці. А піт, виснажливі репетиції, синці, забиття, розчарування, творчий пошук залишаються поза ареною і сторонньою увагою.
Невимушена легкість акробатів народжується у виснажливих репетиціях.
Партнерство на любові
Незвично споглядати глибокий глядацький амфітеатр столичного цирку порожнім і вільним від овацій. А от манеж, здається, відпочиває лише вночі. Про це попереджає розміщений на стіні перед виходом на арену графік репетицій — ну викапаний шкільний розклад уроків. Ось трохи забарився, цікаво роздивляючись на всі боки, а повз нас уже ведуть під вуздечку втомлених флегматичних поні — на сьогодні вони відпрацювали свої номери.
Ліворуч за форгантом (широкою завісою, за якою перед виставою традиційно збираються всі актори) крізь двері чутно задоволене фиркання, а ніс вловлює запах свіжої риби. Це дорослий і доброзичливий до людей морж Султан бурхливим плескотом нагадує з басейну про свою присутність і гастрономічні вподобання. «Він розумний і водночас товариський, мов щеня, — розповідає про улюбленого підопічного дресирувальник Сергій Свищенко. — А на арену ми з ним виходимо «рука об лапу».
Нашим гідом погодилася бути режисер, інспектор манежу народна артистка Казахстану Тамара Подгурська — людина, яка знає про цирк усе до найменших дрібниць і навіть більше. Саме з її легкої руки нам люб’язно дозволили поспостерігати за роботою білих пуделів і справжніх лицарів арени — безстрашних атлетичних акробатів.
Собаки його обожнюють. Народний артист Росії Петро Простєцов і його вихованці — кучеряві білострижені красені, розуміють одне одного з напівслова. Тварини ловлять кожен жест, слово, інтонацію наставника, втім, як і корм, що відіграє роль найкращого стимулу. Кожне виконання команди має обов’язково супроводжуватися смачним хрускотом щелеп — на репетиціях і під час виступів.
Віддані погляди дорослих собак і жвавого потішного цуценяти стали найкращим свідченням відносин між артистами — людьми й тваринами. Довіра, повага і, найголовніше, любов, без якої в цирку просто нічого робити. Тож чуті колись розмови про якісь знущання чи побої залишилися особисто для мене брудною нісенітницею.
Ми не встигли й озирнутися, як на арені з’явилося щось середнє між довжелезною розкладачкою і батутом. Розбіг, стрибок, кульбіт, приземлення на ноги. Але так буває далеко не завжди, чому ми й стали свідками. Кожен поворот тіла чи порух руки потребують ювелірного підходу, тривалого відточування майстерності, сили й витривалості, сотень спроб і підходів до снаряда. Аби згодом глядач аплодував невимушеній легкості, що сяє з манежу.
Собаки ловлять рух, фразу і шматочок корму.
Дух Шевченка тут витатиме завжди
Над постановкою нового номера працюють від трьох-чотирьох місяців до року, залежно від складності задуму й майстерності акторів. Про це нам розповіла генеральний директор і художній керівник Національного цирку народна артистка СРСР і України Людмила Шевченко. Про зустріч ми попередньо не домовлялися, тож реакція керівника такого рівня на те, що за лаштунками без її відома вештаються невідомі, могла бути різною.
Однак невимушена й легка розмова зав’язалася поблизу курилки під великими округлими сходами, де персонал збирається не стільки викурити по сигареті, скільки побачитися й поспілкуватися з колегами або психологічно «випустити пару» після репетицій. І за всім, що відбувається довкола, спостерігає (язик не повертається сказати колишній) духовний директор — Володимир Шевченко. Його світлина з іронічним виразом обличчя ніби промовляє до колег, що залишилися на землі: «Ну-ну, і як ви там без мене?»
Обставлений ним кабінет сьогодні займає дружина і давній партнер — Людмила Олексіївна. На більшості фотографій і плакатів — в усіх ракурсах тигри та леви, з якими й працювало це унікальне подружжя. Навіть з килима шкіряться двоє кошлатих красенів.
До честі нинішнього директора, вона зовсім не схожа на світську левицю, хоч усе життя працювала з хижаками. Попри високу посаду, заслуги й визнання, залишається людяною, відкритою, щирою. Їй не відомі самозакоханість і марнославство, вона просто чесно робить свою справу.
Парад парадоксів
Утім, бесіда з творчого русла плавно перетекла у побутове, варто було лише підняти очі до стелі, аби здригнутися від величезних бурих патьоків і шматків штукатурки, які ось-ось впадуть комусь на голову. «Лише рік тому підлатали дах і стелю, а вона все тече, — бідкається ця тендітна жінка, на чиї плечі впала турбота про все гамірне циркове господарство. — І таких «вогнищ» потопу в нас три». Та й вікна директорського й інших кабінетів улітку відчинити неможливо, бо завіси на витримують ваги товстелезних дерев’яних рам — ровесників будівлі.
Цирк має високий статус національного, а проблеми в нього типові для всього суспільства: брак фінансування і, либонь, совісті у тих, хто його централізовано розподіляє. Оскільки бюджетних крихт вистачає хіба що на зарплату і комунальні рахунки. Останні вкупі з орендною платою становлять астрономічну суму.
На благодійників і спонсорів тут теж особливо не розраховують. «Кожну людину, яка бодай щось зробила для цирку, можна записувати в його історію золотими літерами, — дедалі зростає емоційний стан Людмили Олексіївни. — Бо таких дуже мало». А обладнання ж потребує заміни, оновлення відповідно до вимог часу і глядача, дивувати й вражати якого слід постійно.
Латанням дірок називає директор циркові будні. Скажімо, допоміг один з небагатьох спонсорів придбати два освітлювачі для арени. А їх треба зо два десятки. Купити ж навіть найпростіший — зась, бо діють жорсткі обмеження державних закупівель для бюджетних організацій. І так один парадокс чіпляється за інший.
