До кінця 2014 року майже всі українські шахти мають перейти у приватні руки
«Українські вугледобувні підприємства плануємо продавати за інвестиційні зобов’язання і одну гривню. Починатимемо вже наступного року», — так висловився голова Фонду державного майна України (ФДМУ) Олександр Рябченко. Цей процес проходитиме за новою для України процедурою. Передбачається, що збиткові шахти продадуть за символічну ціну, а змагання між покупцями полягатиме в тому, хто більше вкладе у розвиток підприємств.
Процес давно назрів
Збиткових шахт, за оцінками експертів, майже 80%. Тож процес приватизації вугільних підприємств назрів уже давно. Ще тоді, коли вони почали закриватися. На жаль, держава шахтами ефективно управляти не може. Попри те, що вона виділяє великі кошти (дотації у галузь щороку становлять від 10 до 13 мільярдів гривень), їх не достатньо, аби вугільні підприємства розвинути до такого ступеня, щоб вони були прибутковими. Старе обладнання, велика глибина видобутку, низька якість вугілля… А ще державні шахти страждають через зниження попиту на їхню продукцію — на складах накопичилося багато тисяч тонн нереалізованої продукції, оскільки меткомбінати переходять на імпортну сировину (+26% зростання) — ось головні причини збитковості. Нині в Україні працює 135 шахт і 140 копанок, які отримали ліцензії. 30% із них приватизовані або ж перебувають в оренді чи концесії.
А ось прибуткові шахти продаватимуть на звичних аукціонах, констатує Олександр Рябченко. «Хто запропонує більший і ефективніший обсяг інвестицій, той і стане власником. Переможця визначатимуть за інвестиційними проектами. У нього будуть зобов’язання виконати свій план, і це контролюватимуть», — додав він.
Та експерти побоюються повторення ситуації, яка відбувалася у 1990-х роках, коли нові власники обіцяли вкладати кошти у розвиток придбаних шахт, але доводили їх до банкрутства, а обладнання здали на метало?брухт. Проте керівник Фонду держмайна переконаний, що цього не станеться. «1990-ті роки — це сертифікатна приватизація, коли технологія приватизації не давала можливості визначити особу, що відповідає за роботу підприємства. Внаслідок цього в Україні з’явилося 19 мільйонів акціонерів, але прості люди від цього нічого не виграли. Тому порівнювати з нею нинішню приватизацію, яка є виключно грошовою, немає сенсу», — підсумував він.
Шахти чекають дієвого власника. Фото з архіву редакції
Хто відповідатиме
Згідно із Законом України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств», держава не залишатиме у своїй власності акцій, а продаватиме весь пакет. Тут виникає кілька проблемних моментів. Наприклад, у незалежній профспілці гірників таку ініціативу не підтримують. «Можна проводити приватизацію, але контрольний пакет акцій слід залишати у власності держави, — каже заступник голови НПГУ Анатолій Акімочкін. — Це потрібно для того, щоб держава у будь-який період, якщо власник не виконує угоди купівлі-продажу, могла повернути підприємство. А нині вони хочуть усе віддати і забути про це. Ми наполягаємо, щоб відбувалася приватизація цілісного майнового комплексу. А зараз можна взяти одну найкращу шахту, а збиткові залишити. Така приватизація нас не влаштовує».
Ще одним проблемним аспектом приватизації є соціальна складова. Можливі власники повинні взяти на себе відповідальність за всі соціальні питання, пов’язані із життям шахтарів і їхніх сімей, шахтарських містечок. До речі, більшість гірників у проведеному опитуванні сказали, що хотіли б працювати на державних підприємствах.
На переконання експертів, не варто очікувати, що у приватизації братимуть участь іноземні компанії, які візьмуть на себе соціальні зобов’язання. Вони головним претендентом називають енергетичний холдинг Ріната Ахметова «ДТЕК», який майже на 100% створив вертикально інтегровану компанію.
Можлива й поява нових облич. Покупцями активів могли б виступити українські металурги, передовсім ті, які імпортують вугілля. Частина шахт, які виробляють коксівне вугілля, могла б зацікавити «Арселор Міттал Кривий Ріг» та «Індустріальний союз Донбасу». Щодо видобувачів енергетичного вугілля, вони зацікавлять компанії, які планують узяти участь у приватизації комунальної енергетики після того, як тарифи на тепло і гарячу воду стануть ринковими. Водночас західні й російські інвестори можуть зацікавитися приватизацією українських шахт за умови реформування ринку ЖКГ і зростання житлово-комунальних тарифів. Або для розвитку на вугільних підприємствах проектів з видобутку шахтного метану.
Інвестори, вважає керівник НПГУ Михайло Волинець, можуть узяти участь у приватизації, щоб отримати активи на перспективу. «Усі знають, що рано чи пізно українські ТЕЦ переводитимуть із газу на вугілля, а тарифи на комунальні послуги зростатимуть. Рано чи пізно вугілля знову стане затребуваним продуктом, оскільки довго економіка на дорогому природному газі існувати не може», — вважає Михайло Волинець.
Спілкуючись із кореспондентом «УК», цю думку підтвердив і незалежний енергетичний експерт Дмитро Марунич. Він переконаний, що більшість покупців, які можуть узяти участь у приватизації шахт, купуватимуть активи з розрахунком узяти участь у подальшій приватизації сектору ЖКГ та створюванні вертикально інтегрованих компаній, які об’єднують вугільні активи і ТЕЦ.
