Мрії жителів Придунав’я про якісну питну воду потроху втілюються у життя
Уже буквально цими днями село Дмитрівка, що у Татарбунарському районі на півдні Одещини, отримає воду із вже, власне, спорудженого водогону. Щоб збагнути, яким святом це має стати для людей, слід зауважити, що, за іронією долі, у Придунав’ї, регіоні, що має свою назву від великої європейської ріки, лише лічені поселення мають доступ до природних джерел питної води. Решта — включно із райцентрами — одвіку послуговується привозною водою або ж артезіанськими свердловинами, а це здебільшого незручно і дорого. Голова Одеської облдержадміністрації Едуард Матвійчук зазначає, що найбільше потерпають від проблем із водою Татарбунарський, Кілійський та Болградський райони області. Тож саме вони є першими у черзі на якісну воду.
Проблема якісного водопостачання у цій місцевості чомусь не була розв’язана і за радянських часів, відкритою вона залишилася й після фактично проваленої урядової Програми комплексного розвитку українського Придунав’я на 2004—2010 роки. Саме на цьому відтинку часу, з 2006 до 2008 року, було призупинено й будівництво Татарбунарського водогону, котрий лише нині дасть воду в Дмитрівку.
Без народного бюджету не обійшлося
Власне, і нині вийти навіть на проміжний фініш було нелегко — спорудження насосної станції села Дмитрівка коштувало 7 млн 200 тис. грн. Державного фінансування на завершення цього об’єкта не вистачало. Тож ще майже 700 тис. грн додали із обласної скарбниці в рамках ініціативи. Народний бюджет — це коли люди на загальних зборах самі вирішують, куди у першу чергу варто спрямувати дещицю муніципальних грошей. У Дмитрівці проголосували за воду. Потужності новозбудованого комплексу вистачить на все село. Тут є два резервуари чистої води по 600 кубометрів — це добовий запас для села, де мешкає 4000 людей, та резерв на випадок пожежі.
Що важливо, на комплексі буде застосована новітня технологія знезараження води з допомогою електролізу, котра не передбачає використання шкідливого для людини хлору.
— Дмитрівка стане четвертим населеним пунктом Татарбунарського району, котрий отримає питну воду, що відповідає всім стандартам якості. У сусідньому Кілійському районі таких є вже вісім. Наступного року планують подати воду ще у шість населених пунктів Татарбунарського району та два — Арцизького, — зазначає директор дирекції будівництва водогосподарчих об’єктів агенції водних ресурсів України Георгій Бузіян.
Усе це відбуватиметься у рамках проведення першої черги Татарбунарського та Кілійського водогонів. Коли ці роботи буде завершено, питну воду отримають 12 сіл із загальним населенням понад 40 тис. людей.
Друга черга — це не скоро
Складніше із самими Татарбунарами, котрі досі не мають нормального водопостачання. Адже лише років три тому було знято суто бюрократичну перепону, що заважала розв’язати цю проблему.
— Раніше був такий порядок: містом займаються комунальники, селом — Держводгосп України, — каже Г. Бузіян, — зараз ми говоримо загалом про будівництво групових водогонів і можемо подавати воду як до села, так і до міста.
Значно більша проблема — фінансування. На будівництво насосної станції та знезаражувальної установки для якісного водопостачання Татарбунарів потрібні 24 млн грн. Якби вони надійшли — об’єкт міг би з’явитися вже наступного року.
Ще більш віддаленою перспективою є водопостачання до курортних селищ, котрих на території району чимало. Вони є доволі віддаленими від джерела води — Дунаю, тож до них буде потягнута вже друга черга водогону, чия вартість сягає 98 млн грн. Тож коли Трапівка, Лиман, Приморське та Лебедівка зможуть потішити курортників кращими побутовими умовами, сказати важко.
Зате Кілійський груповий водогін уже навіть перейменували у Приморський, аби чітко включити у зону обслуговування всю прибережну зону і забезпечити курортний регіон питною водою.
