Голова Національної спілки журналістів України Олег НАЛИВАЙКО
Україна вперше приймала 64-й Всесвітній газетний конгрес та 19-й Міжнародний форум видавців — щорічне професійне зібрання топ-менеджерів провідних медіа-компаній світу і головних редакторів видань. Цього року в Київ приїхало майже 700 учасників із 89 країн. Представницькою була делегація українських медійників, серед яких голова Національної спілки журналістів України Олег НАЛИВАЙКО. Напередодні Дня міжнародної солідарності журналістів він поділився своїми враженнями від конгресу, розповів про основні світові тенденції в розвитку медійної галузі та захист прав журналістів.
— Який головний висновок впливового професійного зібрання? Наскільки ситуація в Україні відповідає світовим тенденціям
і чим відрізняється?
— На мою думку, головний висновок Всесвітнього газетного конгресу — це те, що газети були, є і будуть важливим чинником для суспільства і галузі. Тож чутки про смерть паперових видань перебільшені як в Україні, так і в світі. Попри всі прогнози, 2,5 млрд людей у світі (а це понад половина дорослого населення) читають газети. Віддають перевагу онлайн-версіям 600 млн людей. За останній рік наклади газет у світі зросли на 1,1%, щоправда, за рахунок країн Азії й Африки, які дали зростання на 16%. У Європі й Америці відбувається падіння.
В Україні загальні показники передплати у другому півріччі цього року зросли на 0,09%, друковані газети читають 17 млн 577 тисяч читачів. Хіба ці цифри свідчать про смерть газет? Причому на 2% зросла передплата місцевих видань. А ось падіння відбулося у накладах видань інших країн, передусім російських — на 18%. Зростання тиражів місцевих газет, які краще тримаються на плаву, аніж загальнонаціональні, — тенденція, про яку говорили учасники конгресу з Африки, Латинської Америки. Їх спостерігаємо і в Україні.
Попри великі вкладення інвесторів у розвиток інтернет-версій своїх видань, їхній дохід становить не більш як 10%. І допоки ніхто не знає, як зробити прибуток інтернет-версій хоча б адекватним до вкладень. Причина полягає в тому, що заходи читачів на сайти видань неглибокі, тобто користувач пробігся по заголовках і все. Рекламодавці вже зважили, що ефект інтернет-реклами нижчий від реклами на паперовому носії. Тож першочергове завдання для інтернет-газет — це боротьба за поглиблення заходів. У Сингапурі, наприклад, одна газета пропонує онлайн-версію у 3D-зображенні зі спеціальними окулярами.
А кіт тому і вченний, що «читає» багато!. Фото Володимира ЗАЇКИ
Висновок медійних топ-менеджерів — це опікування основним «деревом», яким є друкована газета чи журнал. Не руйнуючи основи, нарощувати «гілки» на ньому у вигляді додатків і різних версій. І ніхто вже не говорив, як кілька років тому, що друковані видання відійдуть у минуле і все перейде в Інтернет. І навіть критикували американських експертів, які свого часу проводили ідею загальної «інтернетизації». До речі, найгірша ситуація з паперовими виданнями саме в Америці. Але хто сказав, що Україна має наслідувати саме американський досвід, а не азіатський, де більше читають друковану пресу?
— Скільки має коштувати газета і реклама в ній? Напевно, це питання чи не найважливіше для фінансової успішності медійного проекту?
— Склад доходів друкованих видань — дуже важливий момент. Нині 50% надходжень дає продаж і передплата газет і 50% — прибуток від реклами. В Україні були різні тенденції. До кризи 80—90% доходів приносила реклама і 10—20% відповідно — продажі. У формуванні ціни видання, вважають світові медіа-менеджери, треба враховувати ринкові умови і підвищувати ціну, якщо цього потребує ситуація. А ось збільшення контенту під зростання ціни, на їхню думку, може навіть зашкодити, бо читач звикає до певного формату, і збільшену кількість шпальт може просто не читати. На мою думку, в Україні такий підхід неможливий, бо наш читач дуже добре зважує, за що він платить гроші, тож нам потрібно запроваджувати якісь зміни одночасно зі зростанням ціни.
Продаж інтернет-контенту — важлива тема. Наприклад, у «Нью-Йорк таймс» величезна армія передплатників інтернет-версії — 500 тисяч. Це, зрозуміло, не наша тенденція. Впливову газету читають у всьому світі. Друкований журнал «Економіст» продається за 59 доларів на місяць, за 125 — інтернет-версія і за таку саму ціну — разом паперовий і онлайн-варіант. Так-от, 16% купують тільки журнал, ніхто не купує окремо онлайн, а журнал і доступ до сайту — 84%. Тож втративши паперове видання, можна втратити проект цілком, бо світовий досвід доводить, що надходження від онлайн-версій і реклами на сайті видання менші, ніж від друкованого.
Багато панічних настроїв побачив у видавців із пострадянських країн, передовсім у росіян. Вони останнім часом спостерігають «цифрове цунамі». Я був у Москві на медіа-саміті, там розглядали тему «Як виживати в сучасних умовах». Вразило ключове слово — виживати! У світовій журналістиці все значно оптимістичніше. І я виніс із конгресу саме такий оптимістичний настрій. Нам слід змінювати психологію і знаходити оптимізм у собі. У світі створено безліч успішних проектів, і напевно, кожному з їхніх авторів скептики казали, що його ідея — маячня, але вони знаходили в собі впевненість і доводили справу до кінця.
На конгресі обговорювали, як зробити успішний медійний проект. Тут рецепт один: слухати свого читача! Можливо, у декого з учасників було певне розчарування, бо хотілося почути: роби так і так і отримаєш результат. А порада була проста: слухати читача і йти в руслі світових тенденцій.
— Складні і ненадійні стосунки творчих колективів видань з їхніми власниками та інвесторами — це українська особливість чи світова тенденція? На чому ∂рунтуються партнерські стосунки в медіа-сфері?
— В Україні більшість цікавих медійних проектів належать олігархам і великим бізнесменам у вигляді іграшки чи модного аксесуара на рівні зі спортивним клубом. Як правило, журнал або газета для них — не профільний бізнес, тож і ставлення до них відповідне. Сьогодні відкрив, завтра закрив. Важко уявити, щоб так ставилися до основного бізнесу, в який вкладають кошти. У світі подібне дуже рідко зустрічається. І причина в тому, що на державному рівні діяльність медійної сфери не сприймається як окрема галузь економіки, хоча сплачуються податки, створюються робочі місця. Таблоїдизація журналістики — це світова тенденція чи тільки наш власний «здобуток»?
— Таблоїдизація — це світова тенденція. Приватним життям відомих людей цікавиться читач і глядач, тож і виникають таблоїди, і нічого, до речі, в цьому поганого немає. Так, це інтереси невибагливого читача, але виховувати, культурно збагачувати його — то вже інша річ.
Українська специфіка в іншому — у таблоїдизації новинного контенту, в підміні серйозного і правдивого інформування людей розповідями про песиків і капелюшки чи засиллям кримінальної хроніки. І це вже проблема. У Європі такого не відбувається. З цього приводу є заява спілки, ми розглядаємо таблоїдизацію новин як спосіб і форму утиску свободи слова. До речі, у світі не розуміють і такого нашого феномену, як «джинса». І тут хочу процитувати одного англійського редактора, який на конгресі сказав: «Журналістська етика не повинна бути мрією чи розкішшю».
— Оскільки в Україні комунальна і державна преса становить чималу частку друкованих видань, яким буде її майбутнє з огляду на світові тенденції? Чи відбудеться найближчим часом роздержавлення і за яким сценарієм — жорстким чи м’яким?
— Роздержавлення треба проводити, більше того, в рамках стосунків із європейською спільнотою держава взяла на себе зобов’язання з цього приводу. Якщо не робити нічого, місцева преса і надалі ставатиме дедалі слабшою і перетвориться на вісники родин місцевих князьків із численними їхніми фото на всіх сторінках. У нас є єдиний шанс здійснити роздержавлення преси в період після парламентських виборів і до наступних президентських. Можна це зробити жорстко і різко, але тоді на вулиці опиниться дуже багато журналістів. А в місцевої влади все одно з’явиться потреба у друкованих виданнях, які почнуть виникати знову у вигляді вісників райдержадміністрацій.
На мою думку, в кожному регіоні треба протестувати розв’язання проблеми у пілотному проекті, на якому відпрацювати схему впровадження змін і одночасного соціального захисту журналістів. За рік ми б зрозуміли, як далі рухатися вперед.
— Як спілка може допомогти журналістам у разі безробіття?
— Побоювання роздержавлення ЗМІ через можливе зростання безробіття серед журналістів зрозуміле. Не таємниця, що комунальна преса тримається на фахівцях саме старшого віку. З одного боку, таке можливо, але з іншого — якщо видання розвиватиметься за рахунок утворення додаткових «гілок» на основному «дереві», то воно потребуватиме і молодих, і досвідчених кадрів.
Розв’язуємо проблему працевлаштування журналістів і на рівні спілки. Створили кадрову агенцію, і цього літа вже провели стажування студентів у газетах і на телебаченні — домовлялися про роботу, забезпечували побутові умови. Протягом року проводимо стажування і тренінги, які оплачуємо. До кадрової агенції вже сходиться інформація про вакансії журналістів і прес-секретарів, водночас створюємо базу даних про тих, хто шукає роботу. Тож процес рухається.
— Ми з вами спілкуємося напередодні Дня міжнародної солідарності журналістів, який, напевно, й існує для нагадування нам, журналістам, про необхідність підтримки одне одного. Що робить НСЖУ задля цього?
— Ми зробили це одним із пріоритетів нашої роботи. Посилили співпрацю з медіа-юристами, запровадили «гарячу лінію», куди може зателефонувати будь-який журналіст, що має певні проблеми, і він обов’язково отримає консультацію наших юристів. Вони навіть готові виїхати на місце події для захисту чи участі в суді. Ще ми започаткували на сайті НСЖУ систему онлайн-консультацій, де можна поставити запитання і отримати кваліфіковану відповідь.
— А в міжнародному плані?
— Ми налагодили контакти з журналістськими спілками Білорусі та Росії, побували з візитами у Мінську і Москві. Наступного тижня до нас приїздять колеги з Польщі, у листопаді чекаємо на представників китайської журналістської організації. Ми співпрацюємо з Міжнародною федерацією журналістів. А в наступному році плануємо провести цикл семінарів в Україні для журналістів із пострадянських і східноєвропейських країн.
Лариса КОНАРЕВА, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
