Ініціативи уряду з підтримки розвитку молочного і м’ясного скотарства повернули селу впевненість
Їду в село Балабанівку, що в Оратівському районі на Вінниччині. Тут відразу двоє селян-сусідів одними з перших в області отримали державну компенсацію за придбані ними установки індивідуального доїння корів, а також дотацію за збереження телят. У телефонній розмові вони зауважили, що цим уряд повернув селу впевненість. Дорогою згадую: а що, власне, я знаю про сільського дядька з дійницею в руках?
Мільйони... з дійниці
Трикутник «селянин — присадибна ділянка — корова» — звідусіль природний. Земля дає корми та взамін отримує органічні добрива, які зберігають родючість грунтів тепер і для прийдешніх поколінь. А селянин за свою працю має на столі молоко, масло, сир, ряжанку та ще й з продажу цього поповнює сімейний бюджет. Економічно й історично трикутник настільки стійкий, що він пережив голодомори і війни, випробування капіталізмом та соціалізмом. Принагідно зауважу: в період розвинутого соціалізму деінде проводилися експерименти з «осучаснення» селянина. Себто, щоб він у дворі худобу не тримав, а купував необхідне в магазині. З цього нічого не вийшло. Та що цікаво: коли в нашу країну приватна власність повернулася, то приблизно 10 років тому з різних трибун зауважували, що виробництво молока населенням — неперспективне. Стверджувати так щонайменше неетично. За великим рахунком, сільський дядько важкою працею, яка майже не враховувалася при розрахунках за здане ним молоко, зберіг молочні підприємства. Останні ж, отримуючи від нього сировину, забезпечували продукцією внутрішній ринок, а також відправляли її за кордон, даючи державі валюту. Слід врахувати і те, що в світі є добрий досвід кооперації дрібних товаровиробників. Утім, незважаючи на ярлик «неперспективності», він вперто тягнув воза. І тепер, передусім завдяки йому, мають можливість заробити посередник, власник переробного підприємства, торгівельний заклад, рекламна фірма. З його труда мають роботу контролюючі служби. Він — товаровиробник і працедавець. Перебільшую? Та на Вінниччині ще кілька років тому особисті селянські господарства з реалізації молока за рік отримували більшу суму, ніж становив річний фонд заробітної плати в господарствах організованого сектору економіки! І тепер вони стимулюють економіку. За минулий рік по області населення продало молока приблизно на 665 млн грн. Ці гроші вкладено у придбання товару, у банки, у навчання дітей.
«Урядовий кур'єр» підказав Любові Довгань придбати доїльну установку, аби полегшити селянську працю. Фото автора
Претензій жодних — саме задоволення
Дім Довганів не пнеться до неба, проте доглянутий. Подвір’я підметене, на клумбі хваляться красою троянди, а в хліву мигичить худоба. Відразу видно — господарі! Підсвідомо і собі закортіло сільської тиші, гармонії і неквапливості. Та лише на мить. На мою пропозицію сфотографувати процес доїння корів, хоча була лише восьма ранку, Любов Довгань зауважила, що треба було приїхати о шостій, бо її Малишка, Мурза і Мальвіна — вже у череді. У селі люди встають удосвіта. Година іде на те, щоб руками подоїти трьох корів. А от доїльною установкою і півгодини достатньо. Це з урахуванням переставити механізм, помити вим’я тощо. «Значно легше стало. Я усім раджу скористатися державною допомогою і придбати доїльну установку», — говорить господиня.
Вона працює в бухгалтерії місцевого господарства і в газеті «Урядовий кур’єр» прочитала про урядову ініціативу. Паспорти на корови вони мали, тож у сільській раді взяли довідку, що справді утримують три корови (дія постанови поширюється на цю та більшу кількість). Потім поїхали на машинобудівний завод, що розташований у селищі Брацлав Немирівського району Вінницької області, придбали установку і подали документи в районне управління агропромислового розвитку. Районна конкурсна комісія розглянула документи та направила в обласний центр. «Через півтора місяця після подання документів ми отримали у банку 5 тис. грн компенсації», — роз’яснив Віктор Довгань.
З його слів, вони давно мали намір механізувати процес доїння. На базарах обладнання продають і через газети приватні підприємці пропонують, але невідомо яке. «Купиш на базарі, та раптом що, де запчастини шукати, з кого спитати? — зазначив він. — Інша справа — придбати на підприємстві. У Брацлаві нас запевнили, що установка в цілому та кожний її вузол сертифіковані за європейськими стандартами. Дали рік гарантії, повідомили, що надається сервісне обслуговування, у будь-який час можемо звертатися за деталями. Нас це влаштовує. Працює вона чудово. Претензій жодних — одне задоволення», — запевнив господар і додав, що у житті різне буває і якщо дружина занедужає або кудись їй треба поїхати, то тепер сам може подоїти корів.
Принагідно зауважимо, що на зорі незалежності Україна не мала свого доїльного обладнання. Але ми виросли! Сьогодні ВАТ «Брацлав» постачає установки для всіх типів доїння тварин на внутрішній ринок, а також за кордон. Підприємство є монополістом з виробництва цього обладнання та сертифіковане за міжнародним стандартом ISO 900:2009. Зокрема, у заводському арсеналі є 16 видів установок індивідуального доїння корів. Вони на колесах або стаціонарні, працюють від електроживлення чи двигуна внутрішнього згорання. Отож використовується вітчизняний потенціал.
Банк на власному подвір’ї
Раніше на сільських дорогах часто зустрічав легковика, на причепі якого тремтіло мале теля. Люди продавали його на забій спекулянтам, бо не вигідно було утримувати. У свою чергу, держава, купуючи м’ясо і молочні продукти за кордоном для забезпечення внутрішніх потреб, стимулює чужого виробника. Нині маємо іншу ситуацію. Довгані, крім трьох корів, мають ще теличку і бичка, яким по півроку. На них вони вже отримали по 250 грн державної дотації і подали документи вдруге — віком від 6 до 9 місяців. Тож ще стільки надійде. Загалом вони можуть отримати по 1000 грн за збереження кожної голови молодняку. Господар назвав наявність худоби у дворі своєрідним банком.
Звісно, щоб був прибуток, треба працювати та мати можливість вигідно реалізувати. Вони уклали договір з кооперативом, який стимулює здавати якісне молоко. «Приймають по 2 грн за літр та ще доплачують за жирність, вищу від базисної. Тож виходить нормально, хоча ціна на молоко мала бути б більша», — зауважив пан Віктор.
Гроші, зароблені нелегкою працею, розходяться швидко. Собі якусь обнову треба, дітям й онукам допомагають. Окрім того, відомо, що в корови на язиці, те і в дійниці. На зиму вони вже придбали соломи майже на 1000 грн, сіна — на 2 тис. грн, а восени ще куплять бурякові вижимки. Витрати немалі. «Урядові ініціативи нам вигідні. За все життя такої підтримки від держави ми не мали», — узагальнила Любов Довгань.
Їхні молодші сусіди тримають чотири корови. На кутку череда налічує 95 корів. А загалом в Балабанівці — п’ять черід. Потужні інвестиції отримає українське село і з часом поверне їх державі збільшенням обсягів виробництва молока та м’яса. А що саме так і буде — сумнівів немає. Звісно, селяни, яких життя навчило обачності, не відразу повірили в можливості заробити дотацією і компенсацією. Але тепер вони переконалися, що мають справу з системним і послідовним державним підходом. Про це свідчать цифри. Якщо в деяких областях у перший місяць лише десятки зверталися по дотацію, то наступного місяця вже — тисячі. У потужній аграрній Вінницькій області протягом липня фізичні особи подали документів на дотацію вдвічі більшої кількості молодняку ВРХ, ніж за червень. За станом на 1 серпня цього року прийнято документів на 11416 голів молодняку ВРХ та нараховано дотацій на суму майже 5,2 млн грн. За червень уже виплачено 1,4 млн грн.
Набирає обертів дія постанови щодо компенсації за придбання установок індивідуального доїння корів. В області з початку року, за оперативними даними, фізичні особи подали документів на компенсацію майже 30 одиниць обладнання. На перший погляд, ніби не густо, адже в краї немало особистих селянських господарств утримують по три і більше корів. Та слід очікувати істотного пожвавлення: у різних областях люди отримують «живі» компенсаційні кошти, а конкретний приклад — найкращий агітатор.
Звернімо увагу на таке. Селянин своїм коштом купує доїльну установку. Потім отримує компенсацію. Чи в багатьох на це є вільні кошти? Довгані зауважили, що позичали гроші на придбання. То, може, слід зробити механізм гнучкішим: скажімо, держава перераховує компенсаційні кошти вітчизняному підприємству машинобудування для агропромислового комплексу, процес виробництва якого сертифіковано в системі УкрСЕПРО, а підприємство, за списками з областей, відпускає обладнання. Відповідно людина оплачує лише різницю між сумою компенсації та ціною доїльної установки. Це, у свою чергу, зробить виробництво плановим, себто чітко передбаченим до потреб.
