РІШЕННЯ
Іменем України
30 липня 2013 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача - Кеміня М.П.,
суддів - Бисага Т.Ю. Ігнатюка Б.Ю.
при секретарі: Свіді Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, припинення права на частку у спільному майні та виселення, -
в с т а н о в и л а :
20 травня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна.
Позов мотивував тим, що з 28 квітня 2001 року перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою, який рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 04 листопада 2010 року було розірвано. Під час спільного подружнього життя було набуте майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 яке позивач просив поділити, визнавши за сторонами право власності по 1/2 частини зазначеної квартири.
6 вересня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, припинення права на частку у спільному майні та виселення, який мотивовано тим, що під час спільного проживання в шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_2 та легковий автомобіль «Дейво», д/н НОМЕР_2, 2005 року випуску. До липня 2003 року подружжя проживало в належній позивачці на праві особистої приватної власності однокімнатній квартирі АДРЕСА_1, яку 01.07.2003 року вона продала за 3400 грн. для подальшого придбання більшої квартири для сім'ї. За належні їй особисто 3400 грн. та 4000 грн. спільних сумісних коштів, подружжя придбало за 7400 грн. квартиру, яка є предметом спору. У зв'язку з цим вважає, що її частка у спірній квартирі становить 46/100, а поділу підлягає тільки частка 54/100, яка є спільною сумісною власністю подружжя.
Оскільки спірна квартира є неподільною, спільне проживання сторін неможливе, а частка ОСОБА_3 є незначною, ОСОБА_2 просила виділити їй квартиру АДРЕСА_2 з покладанням на неї обов'язку компенсувати ОСОБА_3 його частку в грошовому еквіваленті і виселити відповідача із спірної квартири. Спільно набутий автомобіль «Дейво» просила залишити ОСОБА_3, стягнувши із нього на її користь компенсацію за належну їй частину в автомобілі.
В подальшому ОСОБА_2 уточнила зустрічний позов та просила визнати за нею право особистої приватної власності на 46/100 частин квартири АДРЕСА_2 визнати спільною сумісною власністю сторін 54/100 вказаної квартири та автомобіль «Дейво», 2005 року випуску, д/н НОМЕР_2, поділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 54/100 частин спірної квартири, відійшовши від рівності часток подружжя та виділивши їй частку 34/100, а ОСОБА_3 - 20/100. Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності в цілому на квартиру АДРЕСА_2 стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію за 20/100 частини квартири в сумі 35078,80 грн., припинивши право власності ОСОБА_3 на 20/100 квартири АДРЕСА_2 визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль «Дейво», 2005 року випуску, д/н НОМЕР_3, в цілому, стягнувши із нього на користь ОСОБА_2 компенсацію в сумі 20000 грн. за належну їй 1/2 частину автомобіля, та припинивши право власності ОСОБА_2 на вказаний автомобіль, виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 03 квітня 2012 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2. У розподілі квартири АДРЕСА_2 по 1/2 частині між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Автомобіль «Дейво Т13110», 2005 року випуску, д/н НОМЕР_2, виділено ОСОБА_3, стягнуто із нього на користь ОСОБА_2 20000 (двадцять тисяч) грн. за належну їй 1/2 частину зазначеного автомобіля. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.
Додатковим рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 12 квітня 2012 року зобов'язано фінансовий орган м. Мукачево, Закарпатської області повернути ОСОБА_2 кошти в сумі 35 078 грн.08 коп., попередньо внесені нею на депозитний рахунок суду за квитанцією від 14 березня 2012 року та скасовано арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль «Дейво» Т13110 д.н. НОМЕР_2 згідно ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 7 червня 2011 року.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 20.06.2012 року рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03.04.2012 року в частині часткового задоволення первісного позову змінено, а в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про поділ квартири та виселення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 46/100 частин квартири АДРЕСА_2. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 54/100 частини квартири АДРЕСА_2. Поділено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 54/100 частин спірної квартири, виділивши ОСОБА_2 частку 27/100, та ОСОБА_3 - 27/100. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності в цілому на квартиру АДРЕСА_2 стягнувши із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію за 27/100 частин квартири в сумі 47356 грн. 38 коп. та припинити право власності ОСОБА_3 на 27/100 квартири АДРЕСА_2. Виселено ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення. Додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 квітня 2012 року в частині повернення ОСОБА_2 коштів в сумі 35 078 грн. 08 коп., внесених на депозитний рахунок суду за квитанцією від 14 березня 2012 року - скасовано.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.11.2012 року рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20.06.2012 року скасовано, а справу передано на новий апеляційний розгляд.
При новому апеляційному розгляді, апеляційним судом Закарпатської області 24.01.2013 року ухвалено рішення, яким рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03.04.2012 року змінено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 48/100 часток квартири АДРЕСА_2 вартістю 84 189,12 грн., а за ОСОБА_2 право власності на 52/100 частко даної квартири вартістю 91 204,88 грн.
В подальшому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.06.2013 року рішення апеляційного суду Закарпатської області від 24.01.2013 року скасовано, а справу передано на новий апеляційний розгляд.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду в частині часткового задоволення первісного позову та в частині відмови в задоволенні позовних вимог зустрічного позову як незаконного та необґрунтованого і ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог. В обґрунтування скарги зазначає, що судом не враховано, що на придбання спірної квартири були витрачені особисті кошти позивачки в сумі 3400 грн., виручені від продажі належної ОСОБА_2 однокімнатної квартири у зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України 46/100 частин спірної квартири підлягає визнанню особистою приватною власністю ОСОБА_2 Так як внесена нею частка становить 46/100 від загальної вартості придбаної квартири, яка згідно висновку експерта є неподільною, що разом з апелянткою проживають двоє неповнолітніх дітей і те, що розмір аліментів, які вони мали би одержувати, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, які ОСОБА_3 не сплачує, то вважає, що слід відступити від рівності часток. Не враховано судом, що в інтересах дітей неподільну річ слід присудити апелянтці і не наведено жодного доказу, чому суд першої інстанції вважає, що припинення права власності на 20/100 частин спірної квартири завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. Відмовляючи у виселенні ОСОБА_3 із спірної квартири, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що спільне проживання не можливе, про що свідчить той факт, що останній фактично позбавив апелянтку та двох малолітніх дітей житла, замінивши замки на вхідних дверях, внаслідок чого ОСОБА_2 змушена тимчасово орендувати житло. Посилається на систематичні конфлікти між сторонами, внаслідок яких стосовно ОСОБА_3 винесеного захисний припис про попередження насильства в сім'ї, а в подальшому його було попереджено протоколом офіційного застереження про недопустимість антигромадської поведінки.
Рішення частині виділення автомобіля «Дейво» ОСОБА_3 з виплатою компенсації 1/2 вартості такого на користь ОСОБА_2 ніким в апеляційному порядку не оскаржується
Додаткове рішення не оскаржено.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині поділу квартири та виселення, то колегія суддів, відповідно до приписів ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Відповідно до ч.4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Судом встановлено, що з 28 квітня 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі. Від даного шлюбу народилося двоє дітей: син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 04 листопада 2010 року шлюб розірвано.
Встановлено, що під час спільного подружнього життя сторонами було набуте майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 та легковий автомобіль «Дейво», д/н НОМЕР_2, 2005 року випуску, яке сторони просили розділити у вказаний ними спосіб.
Відповідно до ст. 60 і ч. 1 ст. 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В силу ст. 71 ч.ч. 1, 2 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Встановлено, що згідно договору дарування від 6 лютого 2003 року ОСОБА_2 належала на праві власності однокімнатна квартира АДРЕСА_1
1 липня 2003 року ОСОБА_2 продала вказану вище квартиру за 3400 грн. для подальшого придбання більшої квартири для сім'ї, а 10 липня 2003 року подружжя ОСОБА_2 придбало двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 7400 грн., власником якої згідно договору купівлі-продажу є ОСОБА_3
Права та обов'язки сторін щодо спірної квартири виникли в момент придбання такої 10 липня 2003 року, а тому правовий режим цього майна та правовідносин сторін із приводу нього регулюються нормами КпШС від 20 червня 1969 року, відповідно до ч. ст. 24 якого майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Подібні норми викладені в чинному на даний час Сімейному кодексі України, де в пп. 2, 3, ч. 1 і ч. 7 ст. 57 зазначено, що особистою приватною власністю дружини чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування і майно, набуте нею, ним на час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Суд першої інстанції правильно встановив обсяг спільно нажитого майна подружжя, однак при визначенні ідеальних часток подружжя у квартирі не врахував при поділі квартири, що на придбання спірної квартири ОСОБА_2 використала грошові кошти, виручені від продажі власної квартири.
А саме, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання права власності за ОСОБА_2 на 46/100 частин квартири та визнання спільною власністю за ОСОБА_2, ОСОБА_3 54/100 частин квартири АДРЕСА_2 суд першої інстанції не врахував, що 1 липня 2003 року ОСОБА_2 продала за 3400 грн. отриману в дар до шлюбу однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а 10 липня 2003 року, тобто через 9 днів, подружжя придбало двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 7400 грн., власником якої згідно договору купівлі продажу є ОСОБА_3
Дана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів дарування від 2 лютого 2003 року, купівлі-продажу від 1 липня 2003 року та купівлі-продажу від 10 липня 2003 року, а також показами сторін.
У зв'язку з наведеним за ОСОБА_2 слід визнати право особистої приватної власності на 46/100 частин квартири АДРЕСА_2 що відповідає частці внесених нею коштів у придбання спірної квартири. При цьому колегія суддів враховує, що наступне збільшення вартості (згідно висновку експертизи вартість такої наразі становить 175 394 грн.) квартири внаслідок її подорожчання, не змінює розміру частко подружжя у спільному майні, як виникло в день його придбання.
Також колегія суддів вважає, що відсутні підстави для відступу від рівності часток подружжя у їх спільному майні. Що ж до інтересів дітей, то оскільки обидва з подружжя зобов'язані виховувати та утримувати їх, такі можуть бути задоволенні, за наявності на те підстав, у інший спосіб без відступу від принципу рівності часток подружжя.
З огляду на викладене 54/100 частин спірної квартири слід визнати спільною сумісною власністю сторін та виділити по 27/100 частин цієї квартири кожному.
За таких обставин розмір частки ОСОБА_2 у вказаній квартирі з врахуванням її особистої частки (46/100) та часткової власності що виділяється їй із спільної сумісної частки (27/100) становить 73/ 100, а частка у вказаній квартирі ОСОБА_3 відповідно становить 27/100.
Правила ст. 365 ЦК України допускають можливість припинення права одного зі співвласників на частку у спільному майні на підставі рішення суду за умови: якщо частка цього співвласника є незначною і не може бути виділена або річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме такого висновку прийшов Верховний Суд України у судовому у рішенні від 16 січня 2012 року, прийнятого за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 365 ЦК, рішення про припинення права особи на частку у спільному майні суд постановляє тільки за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. На перевірку цієї обставини вказав і суд касаційної інстанції скасовуючи попереднє рішення суду апеляційної інстанції на направляючи справу на новий апеляційний розгляд.
На запит апеляційного суду від 17.07.2013 року щодо внесення ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду 35 078.08 грн., Територіальне управління ДСА України в Закарпатській області надало відповідь, що за заявою ОСОБА_2 від 18.02.2013 року та на підставі додаткового рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12.04.2012 року вищевказані кошти повернуті ОСОБА_2
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні задоволенню не підлягають, оскільки нею не виконанні обов'язкові умови передбаченні ч.2 ст. 365 ЦК України.
За відсутності підстав про припинення ОСОБА_3 право власності у спірній квартирі він, як співвласник квартири не може бути виселений із квартири АДРЕСА_2 з підстав, що чинить перешкоди ОСОБА_2 у користуванні такою.
За таких обставин з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, рішення суду в частині часткового задоволення первісного позову, та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про поділ квартири та виселення необхідно змінити.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03 квітня 2012 року в частині часткового задоволення первісного позову та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про поділ квартири та виселення змінити.
Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 46/100 частин квартири АДРЕСА_2.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 54/100 частини квартири АДРЕСА_2.
Поділити між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 54/100 частин спірної квартири, виділивши ОСОБА_2 частку 27/100, та ОСОБА_3 - 27/100.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді:
