У відомому за документальною стрічкою «Копанка №8» містечку Сніжне на Донеччині для дітей є й інші заняття
У далекому 1784 році тоді невеличке поселення назвали Василівка на честь полковника Донського війська Васильєва, який тут оселився. А у Сні?жне його перейменувала начебто сама Катерина ІІ, коли під час зимової подорожі її екіпаж застряг у одному з тутешніх засніжених ярів.
Розбудовуватися містечко почало завдяки вугільним шахтам 1900 року. У найкращі для нього часи їх функціонувало дев’ять, нині дві — «Ударник» та «Зоря». Влітку «Ударник» закриють.
У місті на обліку перебуває 43 пам’ятки історії. Серед них — чотири пам’ятники Леніну (було понад 20). За цим показником Сніжне посідає третю позицію серед міст Донеччини після Донецька та Єнакієвого. Всі вони однотипні, пофарбовані у золотавий колір. Загалом жодного пам’ятника тут не зносили, просто більшість із них розвалилися самі, а металеві здали на брухт. Вулиці громада теж вирішила не перейменовувати. Навіщо марнувати гроші?
Зусиллями міського голови Олександра Дороніна вдалося зберегти більшість закладів культури. Мене найбільше вразив Будинок творчості дітей та юнацтва під керівництвом Вікторії Васильченко.
1460 дітей віком від 5 до 18 років беруть участь у роботі 33 гуртків та 73 груп. 24 педагоги створюють комфортні умови для їхньої самореалізації, сприяють розвитку творчих здібностей та обдарувань. Їхні назви говорять самі за себе — «Природа та фантазія», «Квітникарство», «Юнкор», «Англійська для малят». Вокальному співу навчають у «Престижі», плетінню — в «Чарівному клубку», танцям — у «Смайлі», «Бравісимо», «Грації». Не пустують кімнати, закріплені за «Юним натуралістом», «Юним медиком», «Театральною абеткою», «Історією козацтва», «Мистецтвом слова», «Творчою майстернею», «Пізнайком», «Умілими долоньками» та іншими. Чимало школярів приваблюють секції Малої академії наук.
У попередні роки тут здійснено ремонт системи опалення, встановили автономні джерела тепла, поліпшили освітлення території, відремонтували покрівлю. Є також школа мистецтв. Зокрема, в ній працює творча родина Каплуновських — Леонід Іванович викладає гру на баяні, а Лариса Володимирівна — спів. Стаж Леоніда Івановича вже сягає сорока років. Їхнього онука відзначив сам Йосип Кобзон.
Невимушено триматися на сцені школярів навчають у «Театральній абетці». Фото з сайту snezhnoe-rada.gov.ua
На думку викладача малювання Андрія Труфанова, в будь-якій людині є талант художника. Просто він не одразу розкривається. Торік мерія Сніжного виділила школі понад 100 тисяч гривень на систему опалення, 42 тисячі — на створення класу хореографії.
Існує Музей бойової слави. Але це радше музей радянської зброї. Гадаю, на його базі можна створити чудовий історичний музей або музей історії міста Сніжне, додавши музеї діючих шахт. Адже бойова слава жителів Донеччини почалася не із жовтневого перевороту у Петрограді, а значно раніше.
Центральна бібліотека має вісім філій. У п’яти із них встановлені комп’ютери. Це спонсорська допомога Фонду Білла Гейтса. Річ у тому, що комп’ютери тут має майже кожна родина, а от Інтернет — не завжди. Тож юнь поспішає до бібліотеки передусім поспілкуватися у мережі. Для користувачів Інтернету є графік, за дотриманням якого суворо стежать працівники бібліотеки.
Місто — рідний дім, де має бути охайно й затишно
У цьому закладі не викинули жодної книжки, додаючи сучасних авторів. Побродивши бібліотекою, я залишився задоволений. Є класика, багато сучасних книжок, включаючи авторів Оксану Забужко, Марію Матіос, Сергія Жадана. Представлені місцеві літератори.
У Донбасі традиційно полюбляють спорт, особливо футбол. Молодь Сніжного не виняток. Тому дитячо-юнацькій спортивній школі не бракує учнів. У свою чергу, міська влада доклала зусиль, щоб їм почувалося тут комфортно: приміщення відремонтували, спортивний інвентар поновили.
Крім того, у Сніжному збудували футбольний майданчик зі штучним покриттям. 172 тисячі гривень виділив місцевий бюджет і 360 тисяч — Федерація футболу Донецької області.
