Застаріла сільгосптехніка загрожує продовольчій безпеці країни, залишаючи 20% вирощеного на полях
Наочною ілюстрацією до наради з питань забезпечення сільгоспвиробників сучасною вітчизняною технікою стала невеличка виставка у холі зали урядових засідань. На кількох її скромних стендах було показано можливості українських машинобудівників виготовляти сучасну техніку для села. З фотографій перед відвідувачами, серед яких одним із перших став Прем’єр-міністр Микола Азаров, оптимістично позували комбайни і трактори, дощувальні машини й оприскувачі, жниварки, грунтообробні агрегати, борони тощо.
Цілком логічним рішенням було розпочати роботу саме з огляду досягнень, принагідно визначивши больові точки, які потребують особливої уваги уряду. Микола Азаров визнав певний позитив і конкурентоздатність останніх вітчизняних зразків. Водночас йому довелося визнати й той доволі прикрий факт, що близько 80% усієї аграрної техніки становить імпорт. Так само як і те, що українські комбайни сьогодні поки що не можна уявити без багатьох імпортних вузлів і агрегатів.
Херсонські комбайни повинні замінити імпорт. Фото з сайту khersonmash.com
«Це той Рубікон, переходити за який ми вже не маємо права», — констатував Прем’єр. Тож основну увагу учасників зібрання було зосереджено на тому, як збільшити частку вітчизняного виробника на внутрішньому ринку.
Важко не погодитися з Миколою Азаровим у тому, що Україна має і можливості для розвитку такого виробництва, і належні умови з виробничими площами й кадрами, і, найголовніше, — потребу селян у новій техніці. Бракує лише одного: вільних коштів і кредитних ресурсів. Тому завданням нині є пошук оптимальних механізмів використання лізингових схем і залучення до справи нещодавно створеного Аграрного банку.
Іншою проблемою є елементарний дефіцит нової якісної техніки у господарствах, який національні виробники самотужки будуть не в змозі ліквідувати навіть за кілька десятиліть. Першочергові потреби аграріїв так-сяк забезпечено лише на 65%, понад 80% техніки взагалі не відповідають сучасним вимогам ведення продуктивного господарства, бо відпрацювали свій ресурс.
Потреба в оновленні лише парку зернозбиральних комбайнів і тракторів щороку становить 7,5 тисячі і 35 тисяч одиниць відповідно. І це потрібно зробити упродовж десяти найближчих років. Показники ж власного виробництва не йдуть із цими потребами в жодне порівняння. Скажімо, з воріт Харківського тракторного заводу щороку виходять не більш ніж три тисячі одиниць цієї техніки.
За словами Миколи Азарова, Україна як держава, що виробляє близько 50 мільйонів тонн зернових на рік і прагне збільшити цей показник до 80 мільйонів, зобов’язана володіти повним циклом виробництва більшості найменувань сільгосптехніки. Інакше запланованого досягти так і не вдасться, а втрати врожаю, які вже нині сягають понад 20% вирощеного, рік у рік зростатимуть. А це вже питання продовольчої і національної безпеки.
У це важко повірити, але ще зо два десятки років тому значна частина наших комбайнів та іншої аграрної техніки йшла на експорт. І торік такої продукції експортовано на 2 мільярди гривень, що становить майже половину від реалізації по галузі. Тільки ось імпортовано втричі більше у грошовому еквіваленті.
