Справа № 2609/15360/12
№ 2-4272/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
19 вересня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого -судді Бурлаки О.В.,
за участю секретаря Сіроштан О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві про вселення, виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2012 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про вселення, виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, в якому просила вселити її до житлового приміщення у квартирі АДРЕСА_1; виселити відповідача з даного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення; визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зобов'язати ВГІРФО Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві зняти відповідача з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що в 1991 році між матір'ю позивача, ОСОБА_3, та відповідачем, ОСОБА_2, було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась позивач, ОСОБА_1. ЇЇ мати, ОСОБА_3, в період перебування у шлюбі з відповідачем, отримала ордер на житлове приміщення з сім'єю з двох осіб, а саме квартиру АДРЕСА_1, в яке сім'я і вселилась та проживала до смерті матері позивача, до ІНФОРМАЦІЯ_5.
Зазначає, що після смерті її матері, внаслідок того, що відповідач не займався належним чином вихованням своєї дочки, рішенням виконавчого комітету Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 лютого 2000 року над позивачем було призначено опікуна, ОСОБА_4, яка являється її бабусею. З цього часу вона почала проживати зі своєю бабусею за адресою: АДРЕСА_2.
Після смерті матері, відповідач не піклувався про неї, не брав участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні, наданні будь-якої допомоги, внаслідок чого позивач змушена була звернутися до суду з позовною заявою до відповідача про позбавлення його батьківських прав щодо неї. Відповідно до рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 березня 2012 року, відповідач був позбавлений батьківських прав відносно позивача.
Також зазначає, що, незважаючи на те, що вона має зареєстроване місце проживання в спірній квартирі, де прописаний і сам відповідач, останній не тільки ніколи не забирав дочку до себе, але й чинив перепони у користуванні даним житловим приміщенням. Вказує, що не має можливості потрапити до квартири АДРЕСА_1, оскільки відповідач перешкоджає їй реалізувати своє право на користування житловим приміщенням шляхом зміни замків та відмови відкривати двері до квартири.
Оскільки позивач має право проживати в даному житловому приміщенні, а відповідачем їй чиняться перепони у вільному користуванні квартирою, вважає, що має правові підстави просити суд вселити її в цю квартиру, виселити відповідача з цього житлового приміщення, визнати його таким, що втратив право користування цим приміщенням та зняти відповідача з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі вищевикладеного, просила позов задовольнити.
Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі та просили задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві. В подальшому через канцелярію суду надійшла заява, відповідно до якої позивач просить розглядати справу у її відсутності та відсутності представника (а.с. 70).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання у відповідності до вимог ЦПК України, про що свідчать конверти, що повернулися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», які містяться в матеріалах справи (а.с. 29, 54), про причини його неявки суду не відомо. Відповідно до довідки, наданої Адресно-довідковим бюро м. Києва № 16 від 22.06.2012 року, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, вказаною позивачем у позовній заяві (а.с. 21).
Третя особа Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві свого представника в судове засідання не направили, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення, які містяться в матеріалах справи (а.с. 27). Проте, через канцелярію суду від них надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності (а.с. 30).
Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд у відповідності до статті 224 ЦПК України за згодою позивача та представника позивача, ухвалив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Суд, вислухавши пояснення позивача, пояснення представника позивача, врахувавши заяву позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що на підставі ордеру на житлове приміщення № 33320 від 23 жовтня 1991 року, виданого виконавчим комітетом Залізничної районної Ради, відповідач ОСОБА_2 вселився до квартири АДРЕСА_1 як член сім'ї власника житла -матері позивача, ОСОБА_3 (а.с. 59).
ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась позивач, ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданого Залізничним відділом ЗАГСу м. Києва (а.с. 5).
Мати позивача -ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5, про що в Книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис за №690, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного району м. Києва (а.с. 25).
Згідно довідок структурного підрозділу ВСП «Батиївський»КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»від 13.04.2011 року №581, від 06.06.2012 року №63, ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 05 січня 1994 року, крім позивача в квартирі з 31 жовтня 1991 року зареєстрований відповідач ОСОБА_2, який є також власником особового рахунку. Квартира складається з однієї кімнати, розташована на 9-му поверсі. (а.с. 7, 10).
Згідно з ч. 1 ст. 58 Житлового кодексу України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 Житлового кодексу України, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Стаття 157 ЖК України встановлює, що членів сім`ї власника квартири може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Частина 1 статті 116 ЖК України визначає, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціального співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Виходячи з аналізу змісту наведеної норми стаття 116 вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення: а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.
У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Закон встановлює в якості умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій). Передбачається, що руйнація або псування здійснювалися із вини наймача.
Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач даного приміщення чи хто-небудь із членів його сім'ї, що сумісно проживають із ним опікуни, попечителі, піднаймачі, тимчасові жильці та інші, які спільно проживають.
Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.
До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі.
Виселення без надання іншого помешкання, відповідно до ст. 116 ЖК УРСР, припускається у випадках: - протиправної винної поведінки особи, що створює своїми діями неможливість спільного проживання в одній квартирі або цілому будинку; - систематичного характеру таких дій; - безрезультатності заходів попередження або суспільного впливу і продовження винним негідної поведінки.
Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір'ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку.
Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні зазначили, що відповідач на сьогоднішній день не є членом сім'ї позивача і фактично є сторонньою для неї людиною, порушує громадський порядок і умови нормального співжиття, угоди про користування жилим приміщенням з ним не укладалося. Також вказали, що на сьогоднішній день позивач ОСОБА_1 проживає зі своєю бабусею за адресою: АДРЕСА_2, навчається на денному відділення Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету, що підтверджується довідкою Національного авіаційного університету України №550/09-11 від 07.09.2011 року (а.с. 14), у зв'язку з чим має необхідність постійно проживати за місцем навчання, та має право на вселення до спірного житлового приміщення та проживання в ньому, а відповідачем їй чиняться перепони у вільному користуванні даним житловим приміщенням.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при розгляді справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або житловому будинку, варто виходити з того, що при антигромадському поводженні, що продовжується, виселення винного може бути й у випадку повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або суспільного впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення). Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили дії винного. Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.
Виселення без надання іншого житлового помешкання обумовлено ще і безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу.
Судом встановлено, що відповідач перешкоджає позивачу реалізувати своє право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, систематично порушує правила співжиття з позивачем, шляхом не допуску до квартири та зміни замків, що підтверджується неодноразовими зверненнями позивача до органів внутрішніх справ, актом від 11.09.2012 року, складеного членами комісії ВСП «Батиївський», та відмовними матеріалами Солом'янського РУГУ МВС України ЖРЗПЗ №12080 від 29.06.2012 року, які містяться в матеріалах справи (а.с. 33-37, 72).
Дані обставини також були підтверджені показами свідків, допитаних в судовому засіданні, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є родичами позивача та відповідача, та які підтвердили, що відповідач ОСОБА_2 перешкоджає своїй дочці ОСОБА_1 користуватися вказаним житловим приміщенням, відмовляється відкривати двері до квартири, змінив замки.
Отже, суд вважає доведеною вимогу позивача щодо виселення відповідача зі спірного житлового приміщення з підстав, передбачених ст. 116 ЖК України, зокрема те, що відповідач веде антисоціальний спосіб життя, порушує громадський порядок і умови нормального співжиття, протиправні дії, які чиняться відповідачем щодо позивача, носять систематичний характер, і до відповідача застосовувалися заходи запобігання та громадського впливу.
Крім того, ст. 114 ЖК України передбачено, що може бути виселено громадян, позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення виконавчого комітету Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 лютого 2000 року №39 над позивачем ОСОБА_1 було призначено опікуна ОСОБА_4, яка являється її бабусею, в зв'язку з тим, що мати дівчинки -ОСОБА_3, померла, а батько -ОСОБА_2, проживає окремо, вихованням дитини не займається, грошей на утримання дочки не дає (а.с. 6).
19 березня 2012 року заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав щодо ОСОБА_1 Рішення ніким не оскаржувалось та набрало законної сили (а.с. 11-12).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, аналізуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також враховуючи, що відповідач систематично порушує правила співжиття з позивачем шляхом не допуску до квартири з метою проживання в ній, чим робить неможливим для позивача проживання з ним в одному житловому приміщенні, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, а саме проведення з відповідачем профілактичних бесід працівниками органів внутрішніх справ, близькими родичами та знайомими позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд вважає доведеною вимогу позивача щодо виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 та вселення її до даного житлового приміщення.
Що стосується вимог позивача в частині визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщення та зняття його з реєстраційного обліку, то вони не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.
Таким чином, виходячи з наведено вище, обставин справи встановлених судом, суд дійшов до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщення, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлені підстави, передбачені ст. 71, 72 ЖК України або інші, встановлені законом підстави.
Рішення суду про виселення відповідача є відповідною правовою підставою для зняття його з реєстраційного обліку та додаткового застереження не потребує.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою).
Керуючись Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», статтями 58, 65, 71, 72, 114, 116 ЖК України, та на підставі 3, 4, 10, 11, 15, 27, 31, 57-60, 169, 208-209, 212-215, 218, 223, 224-226, 294 ЦПК, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві про вселення, виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку -задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, з житлового приміщення у квартирі АДРЕСА_1.
Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, до житлового приміщення у квартирі АДРЕСА_1.
В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя Солом'янського
районного суду м. Києва О. В. Бурлака
