ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"03" червня 2014 р. м. Київ К/800/24754/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі, третя особа - Профспілка «Захист» про визнання рішення протиправним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року,
в с т а н о в и л а :
У липні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі від 29 травня 2007 року № 255 про звільнення його з органів внутрішніх справ України (далі - наказ № 255), зобов'язати відповідача поновити його на службі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу із застосуванням індексу інфляції та суму компенсації за завдану моральну шкоду.
Постановою Балаклавського районного суду м. Севастополя від 05 серпня 2011 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі щодо звільнення з органів внутрішніх справ України дільничного інспектора міліції ОСОБА_4 Визнано недійсним наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі № 255 від 29 травня 2007 року про звільнення лейтенанта міліції ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ та поновлено позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік та суму компенсації за завдану моральну шкоду в розмірі 10000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2013 року, скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі, третя особа - Профспілка «Захист» про визнання рішення протиправним для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2013 року.
Постановою Верховного Суду України від 25 березня 2014 року частково задоволено заяву ОСОБА_4, скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2013 року та направлено справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі від 5 серпня 2000 року № 235 л/с ОСОБА_4 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ і працював на посаді дільничного інспектора міліції Нахімовського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі, про що свідчить запис у наданій ним копії трудової книжки від 08 серпня 2000 року.
Наказом № 255 за систематичне порушення службової дисципліни, недбале ставлення до зберігання службових документів, що потягло втрату службового посвідчення, втрату службових документів, невиконання вимог наказів прямого начальника, прояви неповаги до колег і керівництва районного відділу та Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі, порушення правил внутрішнього розпорядку та ведення особистого прийому громадян дільничними інспекторами міліції, що потягло порушення статей 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Статут), частини першої пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), Присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382, пунктів 3, 7, 9, 10 Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ України, схваленого колегією МВС 5 жовтня 2000 року № 7км/8, дільничного інспектора міліції, лейтенанта міліції ОСОБА_4 було звільнено з органів внутрішніх справ України.
Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі від 22 червня 2007 року № 75 о/с ОСОБА_4 з 22 червня 2007 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за підпунктом «є» пункту 64 Положення (за порушення дисципліни). Підставою для звільнення був висновок службового розслідування від 29 травня 2007 року, наказ № 255 та атестаційний лист від 13 червня 2007 року.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 був членом та керівником Профспілки «Захист», з якою його звільнення попередньо не було погоджено.
Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, зокрема, що позивача звільнено з порушенням строку, передбаченого статтею 18 Статуту, та з порушенням статті 41 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон № 1045-XIV) - без згоди профспілкового органу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач цілком обґрунтовано звільнив позивача на підставі підпункту «є» пункту 64 Положення з посиланням на грубе порушення службової дисципліни. При цьому апеляційний суд зазначив, зокрема, про безпідставність посилання позивача на незаконне його звільнення без згоди Профспілки «Захист», керівником якої він є, оскільки Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачає обмеження у його застосуванні для тих осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ і застосовується до правовідносин, пов'язаних із реалізацією положень цього Закону лише в частині, що не суперечить спеціальному законодавству.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2013 року, якою було залишено без змін постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах вказала на помилковість висновків суду касаційної інстанції про законність звільнення з посади позивача, який був членом виборного профспілкового органу, без наявності попередньої згоди такого органу.
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
З урахуванням вищевказаної норми, висновки і мотиви, з яких була скасована ухвала Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2013 року, є обов'язковими для суду касаційної інстанції при новому розгляді цієї справи.
Відповідно до статті 4 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ) правовою основою діяльності міліції є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
Згідно з частиною першою статті 18 зазначеного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 10, 22 Положення встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ для охорони своїх професійних, службових, соціально-економічних прав та інтересів можуть об'єднуватись в громадські організації, діяльність яких здійснюється згідно з законодавством.
Частиною сьомою статті 18 Закону № 565-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що працівники міліції вправі створювати професійні спілки.
Право кожної людини створювати професійні спілки і входити до них для захисту своїх інтересів закріплене у Загальній декларації прав людини, прийнятій і проголошеній резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року.
Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначаються Законом № 1045-XIV.
Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
За приписами частини третьої статті 41 Закону № 1045-XIV звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).
Пунктом 5.3.1 Статуту Профспілки «Захист» передбачено право членів профспілки розглядати та вирішувати питання про надання чи ненадання згоди на розірвання трудового договору з членом спілки.
Крім того, у Галузевій угоді між МВС та Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України і Професійною спілкою працівників державних установ України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу структурних і територіальних органів, установ, навчальних закладів, що перебувають у сфері діяльності сторін, його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки) за відсутності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також виборного органу профспілки вищого рівня не допускається.
Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються із дотриманням загальних норм.
Таким чином, за змістом зазначених правових норм колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що звільнення атестованих працівників органів внутрішніх справ, членів виборного профспілкового органу, його керівників, крім додержання загального порядку, допускається відповідно до частини третьої статті 41 Закону № 1045-XIV за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача з органів внутрішніх справ України, оскільки таке проведено без отримання згоди Профспілки «Захист», членом та керівником якої був ОСОБА_4, та необхідністю поновлення його на службі в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції Нахімовського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим також в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 рік та суми компенсації за завдану моральну шкоду.
Відповідно до частини 1 статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
За таких обставин, колегія суддів, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року скасувати, а постанову Балаклавського районного суду м. Севастополя від 05 серпня 2011 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: З оригіналом згідно помічник судді Н.В. Мостова Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало
