Справа № 127/2057/13- ц
Провадження № 2/127/1791/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.12.2013 Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Овсюк Є. М.,
при секретарі Олійник І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту, -
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту.
Позов мотивовано тим, що 03 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу. Згідно п. 1.1. даного Договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець прийняти і оплатити автомобіль марки КІА модель SORENTO, 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, чорного кольору, тип ТЗ - легковий універсал-В, реєстраційний № НОМЕР_1, у стані та за ціною, згідно умов цього Договору. Відповідно до умов договору 03 липня 2006 року ОСОБА_2 передав позивачу Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, НОМЕР_3, виданого Вінницьким МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області 01.07.2006 року та ключі від об'єкта договору. Виконуючи вимоги Договору, а саме п. 2.1. позивачем були сплачені грошові кошти за автомобіль, тобто було проведено повний розрахунок за даним договором в сумі 80000 гривень, про що він отримав від продавця розписку та між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було складено Акт приймання-передачі. Майже п'ять років позивач відкрито користувалась даним автомобілем, але 11 січня 2012 року співробітниками ДПС УДАІ м. Вінниці було затримано та вилучено в позивача даний автомобіль, про що було складено Акт № 48 огляду та тимчасового затримання транспортного засобу. З вказаного акту позивач дізналась, що придбаний ним автомобіль знаходиться під арештом, який як зазначено в акті, був накладений Відділом ДВС Тиврівського РУЮ. Наведене змусило позивача звернутись до суду з даним позовом.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 дав пояснення аналогічні до позовної заяви та просив суд позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про розгляд справи повідомлявся завчасно та належним чином, суд, вирішив розглянути справу у його відсутність.
Представник Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
03 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу. Згідно п. 1.1. даного Договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець прийняти і оплатити автомобіль марки КІА модель SORENTO, 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, чорного кольору, тип ТЗ - легковий універсал-В, реєстраційний № НОМЕР_1, у стані та за ціною, згідно умов цього Договору.
11 січня 2012 року співробітниками ДПС УДАІ м. Вінниці було затримано та вилучено в позивача даний автомобіль, про що було складено Акт № 48 огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 данної статті докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі.
Ч. 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємність доказів у їх сукупності.
Виходячи зі змісту зазначених норм ЦПК України суд не одержав від позивача доказів того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі - продажу , передача автомобіля від продавця до покупця відбулись саме в зазначених в письмових документах час - 03.07.2006 року. Будь-яких підтверджуючих цю обставину доказів позивач і його представник не надали, в реєстраційних документах органів ДАІ в зв'язку з продажем автомобіля ніяких змін по власнику не внесено і власником станом на час розгляду справи в суді продовжує значитись ОСОБА_2 Таким чином, підстав стверджувати, що відповідачем Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області безпідставно накладено арешт на автомобіль, який боржнику ОСОБА_2 не належить немає, поскільки позивач не довів належними, достовірними доказами про перехід права власності на спірний автомобіль у зазначений в позові час до нього.
Суд, з врахуванням наведеного, керуючись положеннями ч. 1 ст. 212 ЦПК України про оцінку доказів, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220, 321, 328, 334, 373, 374, 16, 392 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 96, 208, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України , -
ВИРІШИВ :
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту - відмовити.
Рішення набирає законної сили, протягом 10 днів з дня його проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга.
Суддя :
