Справа № 355/506/13-ц Головуючий у І інстанції Лисюк О.Д. Провадження № 22-ц/780/4602/13 Доповідач у 2 інстанції КоцюрбаКатегорія 40 21.10.2013
РІШЕННЯ
Іменем України
07 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого - Коцюрби О.П.,
Суддів - Білоконь О.В., Сержанюка А.С.,
При секретарі - Антіпову Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення в жиле приміщення, -
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 звернулася до Баришівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що під час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 за спільні кошти придбали 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 у іншого співвласника - ОСОБА_4
В 2003 році за спільні кошти добудували до житлових кімнат, які перебували в їх користуванні, ще одну житлову кімнату, а також веранду, коридор, кухню та ванну кімнату. Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 перешкоджає їй в проживанні, не допускаючи до житла, просила суд усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням, шляхом вселення її в кімнати 1-1, 1-2, 1-3,1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8 спірного домоволодіння, згідно технічного паспорту.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2013 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з вище зазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2013 року є незаконним та необґрунтованим.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2013 року скасуванню і по справі необхідно ухвалити нове рішення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що після смерті, 13 серпня 1986 року ОСОБА_5, залишилося спадкове майно до складу якого входив житловий будинок АДРЕСА_1 Дане майно в рівних долях успадкували його рідні діти: сини - ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4, яким, 22 квітня.1987 року держаним нотаріусом Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області були видані свідоцтва про право на спадщину за Законом.
Після смерті батька, відповідач ОСОБА_1 разом із братом ОСОБА_3 залишилися проживати в спірному будинку, а сестра ОСОБА_4 та брат ОСОБА_6, ще до смерті батька, виїхали із смт. Баришівка, Київської області і більше в будинку не проживали.
12 серпня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований в Сабадаській сільській раді Жашківського району Черкаської області (актовий запис № 6). Від спільного подружнього проживання сторони мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про народження №33 від 30 березня 1991 р.).
В зв»язку з народженням дочки, в 1992 році подружжя переїхало проживати в ІНФОРМАЦІЯ_2 та зареєструвалися в ньому в установленому законом порядку.
28 вересня 2000 року приватним нотаріусом Баришівського нотаріального округу Київської області було укладено два договори: договір дарування, згідно якого ОСОБА_6, від імені якого діяв ОСОБА_1 подарував свою частку ОСОБА_3, а ОСОБА_4, за договором купівлі-продажу продала свою частку в спірному домоволодінні відповідачу ОСОБА_1 Даний продаж вчинений за 3944 грн., які продавець отримала до підписання договору.
За загальним правилом, дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, норми СК застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що до спірних правовідносин, які виникли до 01 січня 2004 року, підлягає застосуванню Кодекс про шлюб та сім'ю України (1969 р.)
Згідно ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших повалених причин не мав самостійного заробітку.
З з роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 15 червня 1973 року «Про деякі питання, що виникають в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю ( із наступними змінами та доповненнями), вбачається, що за правилами ст.22 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є лише майно, нажите ними під час шлюбу, зокрема, речі домашнього вжитку, будівлі, грошові суми, а також вклади, внесені в кредитні установи, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному і гаражно-будівельному кооперативі, цільові внески в садівницькі товариства, а у разі повного внесення пайового внеску - квартира, дача, гараж, інша відповідна будівля або приміщення, страхова або викупна сума і страхові внески, що їх одержав або вправі одержати страхувальник за договорами особистого страхування, які оплачувались за рахунок спільних коштів подружжя, та викупна сума, що належала б йому у разі дострокового розірвання договору змішаного страхування життя за час припинення шлюбних відносин, і належні подружжю грошові суми та майно за іншими зобов'язальними правовідносинами (квартира, викуплена (придбана) у будинку державного чи громадського житлового фонду).
Майно, яке належало подружжю до укладення шлюбу, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Тому, якщо за рахунок зазначеного майна ким-небудь із подружжя зроблені вкладення для придбання спільного майна, то ці вкладення мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст.28 КпШС).
За таких обставин та відповідно до ст. 22 КпШС України ? частина будинку АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2
За нормами ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що в період з 2000 по 2002 роки, а саме за час шлюбу, сторонами по справі була здійснена прибудова до житлового будинку АДРЕСА_1 та його перепланування. Так, до частини приміщень, які знаходилися в користуванні сторін, ними було добудовано кімнати: 1-1 розміром 9.2 кв.м., 1-2 розміром 3.7 кв.м., 1-3 розміром 10.6 кв.м., 1-4 розміром 5.7 кв.м., 1-5 розміром 4 кв.м., 1-6 розміром 7.6 кв.м. При цьому, судом встановлено, що сама перебудова будинку ( його перепланування та добудова) здійснювалася без належно затвердженого проекту, будівельні роботи виконувалися без відповідного дозволу та їх виконання.
Відповідно до п.4.1 Державних будівельних норм 360-92 з урахуванням змін № 4-ч №10 за дозволом Держбуду України (лист від 19 березня 2002 року №1/52-170) виконання будівельних робіт на об'єктах без додержання дозволу або його перереєстрації в обумовлені строки, а також виконання не вказаних у дозволі будівельних робіт, вважається самовільним .
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 19 вересня 1975 року, зі змінами "Про практику застосування судами України статті 105 ЦК України" зазначено, що вирішуючи позови про право власності на самовільно споруджені жилі будинки або прибудови, в тому числі пов'язані з купівлею-продажем, міною, даруванням, спадкуванням останніх, а також вимоги про поділ цих будівель між учасниками будівництва і визначення порядку користування приміщеннями в них, про відшкодування витрат, понесених на самовільне будівництво, суди повинні враховувати, щодо таких жилих будинків і прибудов не виникає прав і обов'язків власника ні в осіб, які їх спорудили, ні в осіб, які уклали щодо них угоди.
З матеріалів цивільної справи також вбачається, що будинок АДРЕСА_1 між співвласниками не поділений в натурі. Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивачки про її вселення в конкретні приміщення будинку є безпідставними, тому, рішення Бородянського районного суду Київської області від 27 червня 2013 року про її вселення в приміщення 1-7, 1-8 будинку є помилковим.
Враховуючи те, що під час шлюбу з позивачкою, відповідачем по справі ОСОБА_1, 28 вересня 2000 року з ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого, ОСОБА_4 продала відповідачу належну їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за Законом, виданого Баришівською районною держаною нотаріальною конторою Київської області 13 жовтня 1987 року, реєстровий №31837 та зареєстрованого в Переяслав-Хмельницькому БТІ Київської області 23 листопада 1987 року за реєстровим №1261, ? частину домоволодіння АДРЕСА_1, і судом першої інстанції правильно визначено те, що придбана під час шлюбу ОСОБА_1 ? частина спірного домоволодіння є спільним майном подружжя, колегія суддів вважає, що Баришівський районний суд Київської області при розгляді справи прийшов до помилкового висновку про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_2 жилими приміщеннями 1-7, 1-8 та вселенні її в вказані жилі приміщення в будинку АДРЕСА_1, так як між сторонами питання про розподіл набутого ними під час шлюбу майна не вирішено, порядок користування спірним будинком не встановлено, а вимоги позивачки про усунення перешкод в користуванні конкретними жилими приміщеннями, вселенні її в конкретні жилі приміщенні та зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні конкретними спірними жилими приміщеннями є безпідставними, так як не ґрунтуються на вимогах закону, в зв'язку з чим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2013 року скасуванню і по справі необхідно ухвалити нове рішення, яким, усунути позивачці перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1 та вселити її в спірне домоволодіння, а в решті позовних вимог відмовити.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 червня 2013 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.
Усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні жилим будинком АДРЕСА_1 шляхом її вселення в вказаний жилий будинок.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
