КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" грудня 2013 р. Справа№ 910/16793/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Кондес Л.О.
Ропій Л.М.
при секретарі: Бовсунівській Л.О.,
від позивача Патрик Г.Г., дов. від 03.07.2013,
від відповідача Прокопович І.С., дов. від 23.10.2013 №50/6644,
розглянувши апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2013
(дата підписання - 28.10.2013)
у справі №910/16793/13 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві
про стягнення 11212,89 грн
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2013 в зв'язку із спливом строку позовної давності відмовлено у задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - позивач) до Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - відповідач) про стягнення 11212,89 грн страхової виплати в порядку регресу та 1000,00 грн витрат на послуги адвоката.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2013 скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 19.06.2013 позивач з постанови Київського апеляційного господарського суду у справі №910/49/2013 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Автогосподарства Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про стягнення 11212,89 грн дізнався, що водій автомобіля є працівником Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві. Отже, відповідальним суб'єктом за регресним зобов'язанням є зазначене управління ГУ МВСУ в м. Києві, а не Автогосподарство ГУ МВСУ в м. Києві. На думку позивача, оскільки про належну відповідальну особу у страховому зобов'язанні він дізнався з постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 у справі 910/49/2013, то сплив строку позовної давності починається з червня 2013 року, а не з моменту страхової виплати.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 11.12.2013. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 21.11.2013) позивачу та відповідачу - 25.11.2013, долучені до матеріалів справи.
02.12.2013 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідача надав відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 11.12.2013 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2013 скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з довідки №8396878 про дорожньо-транспортну пригоду, 20.05.2009 на просп. Повітрофлотському, 43 відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме легковий автомобіль Фольксваген Пассат д.н.з. НОМЕР_1 (НОМЕР_2), що належить Автогосподарству ГУ МВС України в м. Києві, під керуванням водія ОСОБА_4 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5, який отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості (з постанови про закриття кримінальної справи №09-15725 від 13.11.2009); автомобіль не застрахований.
28.05.2009 було порушено кримінальну справу №09-15725 по факту вказаної вище ДТП.
25.09.2009 ОСОБА_6, як представник ОСОБА_5, звернулась до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про відшкодування 11212,89 грн витрат, понесених нею в результаті лікування ОСОБА_5 в Київській міській клінічній лікарні №7. До заяви додано докази понесених витрат на лікування, а саме: розрахунки відшкодування шкоди у зв'язку з лікуванням потерпілого, товарні чеки, накладні на доставку медикаментів, рахунки-фактур, квитанції, виписні епікризи з Клініки травматології та ортопедії КМКЛ №7, довідка про термін тимчасової непрацездатності для подання до страхової організації.
13.11.2009 постановою слідчого відділу розслідування ДТП Солом'янського управління ГУ МВС України в м. Києві кримінальну справу закрито в зв'язку з тим, що ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості з власної вини в результаті порушення Правил дорожнього руху України (невиконання пішоходами вимог сигналів регулювання). Постанову від 11.06.2009 про визнання ОСОБА_5 потерпілим скасовано.
30.11.2009 та 01.06.2010 Моторне (транспортне) страхове бюро України видає накази №3046 та №1428 про сплату на рахунок ОСОБА_6, відповідно, 10017,18 грн та 1195,17 грн за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
30.11.2009 та 01.06.2010 на рахунок ОСОБА_6 позивачем перераховано 10017,18 грн та 1195,17 грн (разом 11212,89 грн), що підтверджується платіжними дорученнями №4518 та №2307.
В зв'язку з понесеними страховими витратами позивач просить стягнути з Солом'янського районного управління ГУ МВС України в м. Києві 11212,89 грн в порядку регресу.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана: з лікуванням потерпілого; з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; із стійкою втратою працездатності потерпілим; із смертю потерпілого.
Згідно п. 24.1 ст. 24 Закону у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.
Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (п. 41.1 ст. 41 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Частина 1 ст. 1187 ЦК України визначає, що джерелом підвищеної небезпеки є - діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо) (п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6).
У п.38.2.1 ст.38 Закону зазначено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 Закону (йдеться про осіб звільнених від обов'язкового страхування).
Згідно наказу ГУ МВС України в м. Києві від 06.04.2005 №167 автомобіль марки Фольксваген Пассат, д.н.з. НОМЕР_2 закріплено та передано в оперативне управління до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Наказом Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 21.07.2008 №184 закріплено міліціонера-водія ОСОБА_4 за службовим автомобілем Фольксваген Пассат, д.н.з. НОМЕР_2.
Отже, Солом'янське РУ ГУ МВС України в м. Києві на законних підставах володіє транспортним засобом, а тому позивач правомірно звернувся до зазначеного управління з регресним позовом.
З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про право позивача на звернення до суду за захистом свого інтересу.
Однак, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позову з огляду на наступне.
16.09.2013 відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про застосування строків позовної давності, оскільки позивач здійснив страхові виплати 30.11.2009 та 01.06.2010, що свідчить про сплив трирічного строку на право звернення до суду з позовом.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10).
Позивачем до суду першої інстанції надано пояснення щодо строків позовної давності з клопотанням про поновлення такого строку. Обґрунтування зводиться до того, що лише з постанови Київського апеляційного господарського суду у справі №910/49/2013 від 19.06.2013 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Автогосподарства Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про стягнення 11212,89 грн позивач дізнався, що належна відповідальна особа у страховому зобов'язанні Солом'янське районне управління ГУ МВС України в м. Києві, оскільки водій автомобіля є працівником зазначеного управління. Отже, на думку позивача, строк позовної давності починає свій перебіг з червня 2013 року.
Судом першої інстанції відмовлено у поновлені строку позовної давності, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При регресі перебіг строку позовної давності починається з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків (лист Верховного Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування").
З матеріалів справи вбачається, що страхові виплати здійснені позивачем 30.11.2009 та 01.06.2010, з позовом до суду Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось 30.08.2013 (згідно штампу вх.№16793/13 відділу документального забезпечення Господарського суду міста Києва), тобто з пропуском строку позовної давності, встановленого законодавством.
В матеріалах справи немає доказів переривання строку позовної давності.
Наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності не можуть вважатись поважними, оскільки перебіг строку позовної давності при регресі залежить від моменту, коли страховик здійснив страхову виплату, а отже дізнався про його право на регрес. Крім того, позивач зобов'язаний вжити усіх заходів для визначення належної відповідальної особи у страховому зобов'язанні протягом трирічного строку від моменту понесення витрат на страхові виплати.
Сплив строку позовної давності, про застосування яких заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував строки позовної давності та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2013 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2013 у справі №910/16793/13 - без змін.
2. Матеріали справи №910/16793/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.І. Рябуха
Судді Л.О. Кондес
Л.М. Ропій
